Мукачівка відкрила «лісову майстерню»

Ліс не любити неможливо. Особливо, якщо він не лише поруч, але й у серці. Закарпатці ж – люди креативні, вподобання вміють перетворити на справу життя… І їхні вироби вражають акуратністю, вишуканістю, довершеністю.

Руслана Долгош із Мукачева любов до природи трансформувала у рукоділля. І створює вона дійсно цікаві речі. Усі вони мають у собі щось таке, що пов’язує їх із Карпатами. Жартома маленьку робочу кімнату, в якій глина перетворюється на дерева, тварин, птахів та міфічних істот майстриня називає “лісовою майстернею”. Більше про своє незвичне хобі вона розповіла “Карпатському об’єктиву”.

Ліпила з малої

Руслана Долгош три роки поспіль займається ліпкою з полімерної глини. Утім ліпить вона з дитинства і колись дуже хотіла стати скульптором.

“Я виросла в селі на Хустщині, у багатодітній родині. У батьків нас було шестеро. У мене були великі творчі плани, але про них довелося забути. Змушена була після школи іти працювати, фінансово підтримувати молодших братів та сестер. Батько випивав, а мама ніде не працювала. Мені було 18, коли він помер. Тож я і офіціанткою була, і в магазині працювала, і на ринку торгувала, і на заробітки їздила. У Чехії познайомилася з Артемом. Після одруження ми живемо у Мукачеві. Маємо доньку. Але, повертаючись до дитинства, хочу пригадати один епізод. Я дуже любила ліпити. Та мама не мала з чого купити мені пластилін. Тоді старший брат порадив змішати глину з водою і ліпити з цієї маси все, що заважаю. Так і зробила. Потім фігурки сушила на сонці і бавилася з ними. Звісно, з часом глина розсипалася, бо її ніхто не запікав, тож доводилося ліпити собі іграшки знову і знову. І сумно, і весело зараз пригадувати ті часи”, – зізналася майстриня “Карпатському об’єктиву”.

Серйозно до ліпки закарпатка повернулася декілька років тому.

“Я була у декретній відпустці. Сидіти ж без діла не звикла. Переглядала у мережі різні відео і натрапила на вироби з полімерної глини. Одразу запалилася, почала шукати інформацію, як із нею працювати. Вчилася на основі того, що є у вільному доступі, майстер-класи не купувала. Наразі працюю як із глиною, яку потрібно запікати, так і з холодним фарфором, який твердіє сам. Самостійно опанувала також колористику. Маю і молди, тобто спеціальні форми для роботи, але більшість деталей створюю вручну”, – наголошує умілиця.

У доробку Руслани більше трьох сотень виробів. Найбільше серед них статуеток та біжутерії.

“У юності мене ніхто не балував прикрасами, тож роботу з полімерною глиною я почала саме з біжутерії. Хотілося бути гарною, мати якісь стильні аксесуари. Звичайно, наразі я можу собі купити все, що хочу… але магазинні вироби не такі, як ті, що створені власними руками. Вони ніби із частинкою душі, а не з запахом конвеєра… Першим створила кулон у вигляді полоза. Тоді й спало на думку працювати у “лісовому стилі”. Природа – це наші правитоки і я відчуваю єдність із нею. Часто з родиною буваємо за містом, у диких місцйях, аби зарядитися енергетикою, відпочити, перезавантажитися. Тож у своїх виробах я відтворюю рослинний і тваринний світ, гриби і пернатих, або ж фантазійних гірських істот, яких вигадую сама”, – зізнається мукачівка.

Найбільше подобаються птахи

Особливе місце у творчості Руслани Долгош займають голуби та орли.

“Загалом я дуже люблю пернатих. Але орлів вважаю господарями Карпат, а голубів – символом миру, про який ми всі зараз дуже мріємо. Тому з цими птахами у мене найбільше брошок, кулонів, сережок. Хоча ліпила і ластівок, і солов’їв, і лелек, і горобців, і чайок, і журавлів, і синичок, і снігурів… Подобається працювати і над іншими лісовими мешканцями: зайцями, ведмедями, вовками, косулями, лисичками, оленями. Вони – ніби частинка гір, яка завжди може бути поруч, ніби навіть в якомусь значенні слова своєрідні обереги”, – наголошує умілиця.

Створила закарпатка і серію великих чарівних метеликів. Вони настільки милі, що їх хочеться просто потримати в руках.

“Світ комах дуже розмаїтий. У нас їх неймовірно багато. Тож я ліплю і метеликів, і сонечок, і рогачів, і цвіркунів, і мух, і хрущів, і навіть колорадських жуків. Також чомусь дехто боїться змій. А я їх люблю. Між вужами виросла. Тому їм теж присвятила багато прикрас та статуеток. Коли у мене на руці браслет у вигляді карпатської гадюки, пишаюся, бо змія – це символ мудрості”, – стверджує майстриня.

Працювати з глиною, за її словами, нескладно, вона податлива, наче пластилін, може бути різних кольорів і вироби з неї міцні та не потребують особливого догляду.

“Для роботи з полімерною глиною потрібні інструменти, але сама вона дуже приємна на дотик, слухняна. Її можна навіть фарбувати, хоча продається вже фарбована. Із готової речі здув пил, максимум помив у ванній під проточною водою… і все – вона чиста. Якщо мова про холодний фарфор, то він взагалі не потребує навіть запікання. Хоча запікаю вироби у звичайній духовці, піч, як для кераміки, також купувати не треба. У роботі бачу тільки плюси і жодного мінусу”, – стверджує Руслана.

На нові роботи надихає мукачівку все, що вона бачить на природі.

“На творчу хвилю мене найбільше налаштовує ліс. Саме туди їду за натхненням. Побачила, скажімо, грибок, одразу розумію, що зліплю подібний. Помітила цікаву рослину, знаю, що повернуся додому, буду її відтворювати. Натрапила на їжачка, стовідсотково ліпитиму його глиняну копію. Так завжди. Загалом творча праця для мене є неабиякою віддушиною. Мені подобається фантазувати і творити. Через своє захоплення я передаю світу свій внутрішній сокровенний світ, свої думки, погляди, переконання, навіть мрії!” – впевнена умілиця.

Щодо мрій, то вони у Руслани Долгош теж пов’язані із хобі.

“Хочу навчитися працювати і зі звичайною глиною, з керамікою. Найбільше моє бажання – створювати натуральний посуд. Колись наші пращури дійсно їли з такого. Поки це тільки у планах. Проте вірю, що якщо сильно бажати – неможливого немає”, – зізнається майстриня.

Марина АЛДОН