Ужгородка шиє іграшки з хутра для німецьких дітей

Винахідливі закарпатські майстрині своїми руками вміють творити дива і знаходити креативні рішення навіть у найбільш неочікуваних ситуаціях. Свої таланти вони реалізують як вдома, так і за кордоном.

Анжеліка Роман із Ужгорода наразі мешкає у Німеччині. Каже, що тимчасово і має намір повернутися додому. Утім… незважаючи на те, що молода мама не працює, вона дивує інших своїми неперевершеними виробами. Навчилася шити іграшки майстриня ще вдома, а зараз переконана, що вони допомагають їй і відновити душевні сили, і покращити матеріальне становище, і вдосконалювати себе.

Тож чому вироби саме з хутра? Чи важко їх створювати? Скільки часу займає робота над однією іграшкою? Більше про своє захоплення умілиця розповіла «Карпатському об’єктиву».

Хотілося порадувати і себе, і дитину

Колись Анжеліка вже жила у Німеччині, але потім повернулася до рідного Закарпаття. На початку повномасштабного вторгнення знову виїхала. При цьому була вагітною.

«Я працювала декілька років тут, доглядала за старенькими. Потрібні були кошти. Завела знайомих, не скажу, що друзів, бо німці – досить закриті у цьому плані. У 2020 році повернулася до рідного міста. Невдовзі познайомилася з Максимом. Одружилися ми в січні 2022 року. У березні він дуже просив мене виїхати, боявся за майбутнє. Уже в Дрездені я дізналася, що вагітна. Тут і народжувала. Зараз мешкаю у іншому місті. Чоловік залишився вдома, ми із донькою поки що тут. Також приїхала моя мама, аби допомагати мені. На роботу піти не можу, хоч мову знаю непогано, та куди з дитям на руках… Тож вирішилася зайнятися пошиттям іграшок. Передусім як для Таміли, так і для продажу», – поділилася умілиця думками з «Карпатським об’єктивом».

Хендмейдом Анжеліка займалася і на Закарпатті. Так само шила іграшки у різних техніках.

«Загалом пошиттям іграшок займалася з 18 років. Тоді купила декілька майстер-класів, опанувала різні техніки. Це мені подобалося, але приносило дуже невеликі прибутки. Тож згодом закинула і подалася світ за очі заробляти гроші на чужину. Творча особистість в мені при цьому не померла, просто її тимчасово довелося «приспати». Після народження дитини захотілося щось створити для неї. Із хутра раніше не шила, обирала виключно тканину. Але цього раз мені так не вистачало чогось теплого і пухнастого, приємного, домашнього. Тож я перекраяла подаровану мені «гуманітарну» шубку на зайчика. І мені, і Тамілі (тоді ще зовсім крихітній) іграшка припала до душі. Викрійки, між іншим, можна знайти в інтернеті, але коли вже більше досвіду, можна створювати своїми руками Шити професійно я не вчилася ніде. Утім, опанувавши ази, займатися рукоділлям зовсім нескладно, навпаки – цікаво. Кожен виріб – новий виклик, нові експерименти і нові прояви фантазії. Навіть якщо шити за чужою схемою, все одно виходить щось своє, авторське, з особистими деталями, власним почерком, різними дрібничками», – наголошує вона.

Шиє виключно тварин

Хутро для роботи ужгородка використовує тільки штучне.

«Я проти вбивства тварин. Зараз багато штучних матеріалів, які нічим не є гіршими за природні. Щодо цін – матеріал недешевий. Особливо тут. Але якщо я встановила ціну на готовий виріб, ніхто не торгується. Людина або бере, або проходить повз. Найчастіше, якщо сподобалося, то одразу купує. Речі, створені своїми руками у Європі дуже цінуються і коштують дорого. Це всі розуміють. Адже ручна робота – це завжди індивідуальний підхід, тепло власних рук та талант майстрині», – запевняє Анжеліка.

На пошиття однієї іграшки закарпатка витрачає декілька днів.

«Деяких своїх пухнтистиків я ще й одягаю. Це – стиль Тільда. Різні штанці, платтячка, жакети, кепки, черевички можуть бути в’язаними або пошитими. Звісно, формування гардеробу потребує додаткового часу. Тож у середньому на один виріб витрачаю 3-5 днів. Але сам процес – це релакс. Спочатку мені у Німеччині було дуже незатишно, неспокійно. Тим більше, що чоловік далеко… І саме творчість дозволила відновити душевну гармонію. Працюючи, можу думати про своє, слухати музику, перемикатися на іншу хвилю. Добре, що з дитину в такий час няньчить моя мама і я можу спокійно насолоджуватися роботою», – зізнається умілиця.

Шиє з хутра вона виключно тваринок.

«Усі діти радіють звірятам. Я, напевно, з того юнацького віку досі не виросла. Вдома маю кота. Тут – із чотирилапих нікого. Тож хоча б потримати в руках пухнасте неживе створіння приємно. Та і іграшки-тварини до душі як дорослим, так і дітям. Часто їх купують дорослі для себе. Беруть, як талісман, або як інтер’єрні прикраси. Найбільше у моєму доробку собачок. У німців просто культ цих тварин. Шила і пуделів, і той-тер’єрів, і вівчарок, і коллі, і йорків, і ротвейлерів, і доберманів, і боксерів, і догів, і багато інших порід. Усе, звісно, у мініатюрі. Іграшки в мене невеликі. На другому місці котики. Армія обожнювачів кішечок теж велика. Відтак працювала і над їжачками, і над ведмедиками, і над єнотами, і навіть над курчатами. Найбільш неочікуваним замовленням був крокодил. Він теоретично мав би бути зі шкіри, але просили волохатого. Вийшло доволі цікаво. Але особисто для мене то була вже нова фантастична рептилія. Загалом роблю акцент на реалістичності, не люблю щось занадто філософське. А от замовленням, яке найбільше припало до душі, було сімейств левів – тато, мама та левенятко. Іграшки вдалися дуже милими та навіть дещо схожими на родину, яка замовляла їх», – наголошує умілиця.

Усі вироби Анжеліки мають імена. Їх вона придумує сама і за всі роки, зізнається, нові господарі ніколи їх не змінювали.

«Еллі, Нора, Маріо, Адела, Ноа, Лука… Як тільки не називала я своїх пухнатсиків. Просто шию виріб і вже в процесі народжується ім’я і воно дійсно личить саме тій конкретній іграшці. Наприклад, донька має зайченя Емму, ведмедика Бонні, мавпеня Віллі. За всі роки пошила близько 300 іграшок. Із них більше сотні – із хутра. Було б більше, якби на певний час творчість не закинула. Але не шкодую, бо так мало бути. За цей період переосмислила себе, своє захоплення і почала працювати в абсолютно іншому напрямку. Тому, як кажуть: усе, що відбувається у нашому житті – тільки до кращого!» – зізнається майстриня.

На перспективу Анжеліка Роман мріє і про нові види творчості, зокрема, хоче освоїти техніку печворк. Але це, як стверджує вона сама, вже тоді, коли повернеться у рідний край.

Марина АЛДОН