Харків’янка на Закарпатті створює картини за допомогою голки та клаптиків матерії

Клаптеве шиття, або текстильна мозаїка – техніка, яка стає все більш популярною у світі. Хоча зародилася вона давно, але наразі переживає нову хвилю піднесення. Печворк об’єднує як художників, так і майстрів народної творчості.

Наталія Юхимова з Харкова у рідному місті працювала у швейній майстерні, була професійною кравчинею. Шиттям вона підробляє і після переїзду на Закарпаття. Основний час присвячує власне пошиттю одягу на замовлення, а дозвілля присвячує походам у гори у всі пори року та створенню неймовірно оригінальних картин.

Чи важко «малювати» за допомогою голки? Як спало на думку зайнятися таким незвичним видом творчості? Чи багато часу займає створення однієї роботи? Про це та інше пані Наталія розповіла «Карпатському об’єктиву».

Не хотілося повторювати інших

Після початку війни Віталій, син Наталії Юхимової, який уже більше 10 років проживає у Італії, зняв матері будиночок у селі під Виноградовом. Там жили його університетські друзі. Оскільки за кордон жінка їхати не хотіла, чоловік потурбувався, аби вона бодай якомога скоріше перебралася у більш безпечне місце.

«Я давно мріяла про те, щоб пожити десь у Карпатах. Але то було романтичне бажання трохи усамітнитись, втекти від міського галасу виключно тимчасово… Хто б міг подумати, що опинюся тут вимушено і надовго, – розповідає «Карпатському об’єктиву» харків’янка. – Із пошуком заняття проблем у мене не виникло, зайшла роботу собі сама – продовжила займатися тим, чим заробляла на хліб щоденний вдома. Однак одна з клієнток одного разу попросила в мене залишки тканини. Поцікавилася, для чого… І вона розповіла, що її мама з клаптиків шиє подушки та ковдри. Утім за щось більш серйозне не береться, бо не вміє краяти. Я напросилася в гості, аби подивитися на її вироби. І справді, вони були акуратними, цікавими. Саме тоді й спало мені на думку, що чому б і самій не зайнятися чимось подібним».

Про печвок харків’янка знала давно, тож їй навіть стало соромно за себе, чому раніше непотрібні клаптики викидала…

«У цій техніці шиють і одяг, і сумки, і ковдри, і багато цікавих речей для дизайну інтер’єру. Дехто з моїх знайомих цим займався у Харкові. Вони вправно бавилися з текстурами, кольорами, малюнками. Я ж раніше чомусь не пробувала працювати в цій техніці ніколи… Звісно, запалилася і вирішила, що також варто спробувати. Тим більше, що тут у мене вільного часу більше і замовлень менше. У той же час тканинних залишків накопилося вже чимало. Зародився печворк у Англії ще в XVI столітті, але тоді створювали з клаптиків тільки ковдри. Згодом клаптеве шиття перейшло і в світ моди та домашнього інтер’єру. Але мені не хотілося повторювати інших… Тож я обрала інший стиль. Перше панно зробила у травні 2022 року. Відтоді маю в доробку вже більше 50 готових робіт. Переважно це – картини. Справа в тому, що я ще й непогано вмію малювати, маю добрий смак, свого часу навіть збиралася стати художницею… Але життя склалося інакше, тож закінчила інститут легкої промисловості. Працювала на різних посадах… Проте останні передвоєнні роки займалася пошиттям одягу у приватній швейній майстерні», – зізналася жінка.

Перші ідеї для картин пані Наталія знаходила в Інтернеті. Вигадувати самій сюжети було складно. Але з часом, як запевняє сама, голкою таки навчилася «малювати» свої барвисті композиції.

«Теми у мене переважно з життя. Так же називаю і роботи. Наприклад, «Різдвяний ярмарок», «Вуличка старого міста», «Берегиня», «Котик Мурчик», «Захід сонця», «Зимова казка», «Закарпатське село» тощо», – зізнається майстриня.

Найбільше просять картини ті, хто виїхав

За словами Наталії Юхимової, над однією клаптиковою картиною вона працює близько тижня.

«Крім панно я ще шию дівчатам різні наряди, тож працюю над творчими задумами виключно у перервах, або вечорами. Є такі картини, над якими трудилася і місяць… але деякі завершувала й за три дні. Проте більшість шию за тиждень-два. Деколи роботу доводиться оздоблювати ще й елементами вишивки, помпонами, бахромою, мереживом, ґудзиками. Хоч мої вироби можна прати, вони призначаються тільки для прикраси. Картини повинні піднімати настрій, приносити естетичне задоволення від споглядання. Тому працюю акуратно, деколи навіть переробляю певні деталі», – ділиться думками жінка.

Найбільша картина пані Наталії майже двометрова, найменша – помістилася у стандартній рамці для фото.

«Над найбільшою роботою працювала п’ять тижнів. Це – «Карпатський перевал». Там зображені лелеки, які на зиму летять у вирій, а також гори й будинки людей. Її я робила у подарунок знайомій із Харкова. Вона поїхала до Польщі. Найменша ж робота – 60х90 см. Це – «Колискова». Також подарункова картина для трирічної дівчинки від бабусі. На ній зображено котика, який колише на руках дитину. Загалом картини я не продаю. Їх або залишаю собі, або дарую. Більшість залишаються у власній колекції», – наголошує умілиця.

Харків’янка зізнається, що багато її полотен поїхали до різних європейських держав, зазвичай до українців, які сумують за рідною домівкою.

«Маю роботи у Канаді, Італії, Німеччині, Чехії, Угорщині, Нідерландах, Бельгії та Польщі. Просили створити хоч щось рідне для серця реальні знайомі, сусіди, колишні колеги. Вони дуже сумують за своєю домівкою і для них важливе хоч якесь нагадування там… далеко… про Україну», – стверджує пані Наталія.

Найважчим нюансом у своїй роботі жінка вважає замовлення рамок, бо вони дорогі.

«Загалом над картиною працювати цікаво. Я розслабляюся, поринаю у світ своїх фантазій, насолоджуюся процесом. Це допомагає зняти навантаження, заспокоює нерви. Деколи перед тим, як приступати до роботи з тканиною малюю хоча б приблизний ескіз. Але не завжди. Якщо створюю абстракцію, то все йде експромтом, якщо ж якісь краєвиди, попередньо треба спланувати, який колір куди краще підійде, які деталі вирізати за формою, якою повинна бути текстура та зобразити для себе попередньо, що має вийти у підсумку. Люблю працювати з бавовною, обожнюю яскраві кольори. Принципово не шию сумки, скатертини та різні побутові дрібнички. Хоча з ними проблем менше. Мені ж для панно та картин ще й рамки необхідно замовляти, а вони, виявляється, такі дорогі… Через це обрамлюю не всі роботи, тільки деякі. Можливо, колись доберуся й до інших», – стверджує умілиця.

Головним джерелом натхнення харків’янка вважає закарпатську природу.

«Тут довкола така краса, що хочеш – не хочеш, а станеш митцем навіть не маючи відповідної художньої освіти. Такі пейзажі на кожному кроці, що ними тільки й милуватися та насолоджуватися потрібно. Обожнюю ходити в ліс. Приємно дихати свіжістю та фотографувати гірські схили. Для мене вони – головна муза. Загалом радію, що саме Закарпаття стало моєю другою тимчасовою домівкою. Тут я відкрила для себе інший світ і просто неймовірних людей», – запевняє вона.

Наталія Юхимова у творчості хоче й далі продовжувати експериментувати з захопленнями.

«Головне в техніці печворк те, що клаптикам непотрібної тканини дається друге життя. Це – екологічний напрямок рукоділля. Прибутків зі свого хобі не маю, але працювати для себе – найвище задоволення. У перспективі, можливо… коли закінчиться війна десь у галереї відкрию виставку своїх робіт. Але це поки що для мене не у пріоритеті. На перспективу прагну освоїти ще декілька цікавих технік та більше працювати з орнаментами та візерунками», – наголошує харків’янка.

Своє головне захоплення майстриня називає клаптиковим щастям і впевнена, що хоч у техніці печворк і багато труднощів, але вона є ще цікавішою, ніж малювання на полотні фарбами.

Марина АЛДОН