Після відключень світла закарпатка почала колекціонувати підсвічники

Із світлом чи без… для Йолани Міллер із Виноградова уже без різниці. Жінка каже, що під час зимових відключень електроенергії торік їй спало на думку почати колекціонувати підсвічники та лампадки. Тож буквально за невеликий проміжок часу, її цілеспрямований збір приніс непогані результати. Зараз у жінки більше 300 неймовірно цікавих виробів різних часів і виготовлених із різних матеріалів. Є й старовинні підсвічники, і сучасні, і скляні, і металеві, і знайдені на смітнику, і куплені в магазині, і подаровані друзями, і надіслані родичами із-за кордону…

Більше про свою незвичну колекцію підсвічників закарпатка розповіла «Карпатському об’єктиву».

Із чого все почалося

Пані Йолана зізнається, що коли вперше вимкнули світло, вона не мала куди поставити свічку, тож довелося брати з серванту звичайну вазу для квітів.

«Колись у моїх батьків були дуже гарні старовинні підсвічники. Але вони залишилися у їхньому будинку. Там зараз мешкає сестра. Я ж до відключень готовою не була. Свічки, звичайно, у хаті мала, але зовсім не подумала заздалегідь про те, куди їх ставити. А в сутінках знайти якусь підставку взагалі непросто. Тож перші свічки у мене стояли у бокалах, невеликих вазах, або в півлітрових банках. Потім мене осяяло. Підсвічники – дуже гарний елемент дизайну взагалі, тож чому б мені не почати їх колекціонувати?!», – ділиться думками з «Карпатським об’єктивом» жінка.

Одразу ж на наступний день виноградівчанка пішла до сувенірного магазину і купила 4 пізні підсвічники.

«Один коштував недорого – 50 гривень. Він – дуже простенький. Інший обійшовся мені у 100 гривень і ще два – по 250. Крім того, почала шукати ці вироби у різних Інтернет-магазинах. Знайшла дерев’яні навіть по 40 гривень. За 60 можна було придбати керамічний підсвічник, за 25 – пластиковий і за 130-150 металевий. Також часом мені трапляються дуже цікаві навіть старовинні підсвічники у секонд-хендах. Там вони взагалі коштують копійки. Одним словом, за перший місяць моя колекція розрослася до 50 виробів. А далі про моє хобі почали дізнаватися друзі і почався період приємних сюрпризів. Подруга з Німеччини мені надіслала поштою 32 підсвічники. Серед них були як авторської роботи, ексклюзивні, так і навіть знайдені на смітнику. Справа в тому, що німці у певні дні в році викидають весь непотріб на вулицю. Тоді ці речі забирають комунальні служби безкоштовно. Називається це «шпермюль». Тож її син дуже любиться ритися між чужим непотребом і дещо забирає собі додому. Власне він і приніс Олі ті підсвічники, а вона подарувала їх потім мені. Крім того, колишня однокласниця, яка наразі мешкає у Канаді, також купила для мене декілька виробів. Ну і…. сестра принесла 6 маминих підсвічників, а брат із Чехії мені за рік надіслав уже більше сотні експонатів для моєї колекції», – запевнила пані Йолана.

Наразі у закарпатки більше 300 підсвічників із 16 різних країн. Серед них є польські, угорські, австрійські, американські, французькі, бельгійські, італійські, англійські…

«Маю навіть неймовірно гарний виріб із Ізраїлю. Його мені привезла сусідка, яка була там у паломницькому турі. Це – мідна менора. Коштувала вона на наші гроші 600 гривень. Тітка мого чоловіка мешкає у Лондоні. Вона подарувала мені срібний підсвічник у вигляді серця. Крім того, донька привезла мені з Італії, де була влітку у відрядженні, срібний підсвічник під старовину. Це – одна з найбільш цінних речей у моїй колекції. Та й найдорожча. Коштував підсвічник 300 євро, а це – більше ніж 11 тисяч гривень», – зізнається жінка.

Лампадки є дуже практичними

Свою колекцію Йолана Міллер вважає невеликою, утім переконана, що за рік змогла зібрати усе ж досить багато виробів.

«Звісно, у когось цього добра – тисячі, є підсвічники, яким по 300-400 років. Я ж таких цінних примірників не маю, моїх підсвічників не так уже й багато. Проте за декілька років, гадаю, це колекція стане у рази більшою і наповниться цікавими виробами. Я не ставлю собі за мету побити рекорди, просто роблю те, що мені приємно», – переконує вона.

Також закарпатка не ділить свої надбання на церковні та світські, скоріше вони поділені між собою за матеріалом, із якого зроблені.

«У мене окремо стоять підсвічники, які можна розбити і ті, які є більш міцними та надійними. Тобто, групую їх на скляні та кермачні, із гіпсу та полімерної глини, із бронзи та різних металевих сплавів, а також дерев’яні і з епоксидної смоли. Ті, що легко пошкодити, просто поповнюють експозицію, вони заховані у сервантах, на полицях… А от залізні завжди у мене під руками, бо якщо такий виріб впаде, нічого страшного з ним не трапиться. У побуті користуюся тільки такими. Їх ставлю на найбільш видні місця, у них завжди свічки, аби у разі потреби просто підпалити ґніт», – запевняє пані Йолана.

Також жінка колекціонує усілякі лампадки і запевняє, що вони дуже практичні у використанні.

«Я маю лападки із вітражним розписом. Це – роботи місцевої художниці, чоловік якої займається роботою з металом. Тож вони разом творять справжні дива. Лападка є дуже практичною, бо з нею легко пересуватися по будинку і вона не гасне, бо захищена склом. Утім світить вона слабше за звичайну свічку, адже джерело освітлення є фактично закритим. Тим не менше, засинати з лампадкою більш безпечно, ніж зі свічкою, бо підсвічник може впасти і спричинити пожежу», – переконана мешканка Виноградова.

Також пані Йолана зізнається, що надає перевагу підсвічникам не з матеріалів, які легко займаються, а з вогнестійких.

«Мені дуже подобаються підсвічники з полімерної глини. Вони продаються у вигляді цілих композицій. Є у формі будиночків, є з грибочками, лісовими тваринками, усілякими оздобами. Вони не горять, не плавляться, як пластмасові, доволі міцні, але досить дорогі. Гарна авторська робота може коштувати навіть 500 гривень. Маю всього декілька таких виробів і мені неймовірно приємно ними милуватися. Також у моїй колекції є гарні гіпсові роботи. Маю навіть кам’яні. Усі вони для мене, як власні діти, кожен цінний і дорогий серцю. Та маю й особливий. Це – подарунок від чоловіка. Він зробив мені його власними руками із відпрацьованої бойової гільзи. Я не хочу вдаватися в деталі, але колись розповім. І це буде – окрема, дуже душевна історія», – зізнається закарпатка.

Має Йолана Міллер і декілька канделябрів.

«Колись такі пристрої підвішували до стелі замість люстри, або ж ставилися на столах. Мені привіз їх кум із Тячівщини. Ними користувалася ще його бабуся. Навіть не віриться, що відносно ще недавно наші пращури не мали в будинках таких елементарних речей, як світло, не було телевізорів, холодильників, пральних машин та взагалі побутової техніки. Але при цьому всьому деякі їхні підсвічники були справжніми мистецькими витворами», – наголошує жінка.

Свою колекцію вона прагне й надалі розширювати. Стверджує, що планує за найближчі два роки зібрати тисячу різноманітних підсвічників.

«Я не зациклена на своєму хобі, воно не є сенсом мого життя, але мені завжди приємно, коли в мене з’являється бодай один новий виріб. Зараз про моє захоплення знає багато людей і мені підсвічники просто дарують, або пропонують купити за доступною ціною не лише знайомі, але й часом сторонні люди. Виставок у музеях влаштовувати не збираюся, але мій дім завжди відчинений для кожного, хто має бажання побачити мої улюблені підставки для свічок», – підсумовує пані Йолана.

Марина АЛДОН