Парасолі, пряники, глечики. Чим займаються осінніми вечорами закарпатці

Осінні вечори для багатьох є досить нудними. Коли дощить, не хочеться навіть виходити на вулицю. Крім того, скоріше почало сутеніти, та й настрій нерідко не дуже хороший. Багато хто просто не знає, чим зайнятися після літа і депресує, нудьгує та частенько розмірковує, куди спрямувати свій потенціал.

Утім якщо в людини є справа для душі, то й розрада завжди знаходиться. «Карпатський об’єктив» вирішив поцікавитися у декількох закарпатців із різних куточків області, як саме вони проводять осінні вечори і чим цікавим займаються.

Пряники для переселенців

Аби врахувати позиції різних вікових груп наших земляків, почнемо з молоді. Ця категорія є найбільш активною і практично ніколи не сумує, бо свою енергію вміє спрямувати у потрібне русло. І мова тут зовсім не про розваги, а про роботу, яка дарує радість іншим…

Ужгородці Вероніці Акар 21 рік. Вона – кондитер. Дівчина дуже любить проводити весь вільний час на кухні. Їй до снаги експериментувати зі смаками, кольорами, продуктами.

«Відколи до нас почали приїжджати люди з інших куточків України, рятуючись від війни, я волонтерю, періодично із подругами влаштовуємо діткам із родин вимушених переселенців солодкі посиденьки. Тож до цих дружніх вечорів завжди ретельно готуємося, випікаємо різні солодощі. Взимку робили тістечка, навесні – різне печиво, влітку – морозиво, а тепер усе ще випікаю тематичні осінні пряники, які оздоблюю листям та квітами з глазурі. Але вже за декілька днів беруся за зимові смаколики. Це – наш невеличкий вклад у спільну добру справу», – зізнається «Карпатському об’єктиву» Вероніка.

Подруга дівчини – аніматор, вона сама складає до свят різні сценарії і робить це також вечорами.

«На осінь у нас було заплановано декілька акцій для малят. Це – свято врожаю на жовтень, а також Хеловін на листопад. До цих подій мала випекти тематичні пряники. Інтенсивно працювала над солодощами з формі яблук, динь, кленового листя та з павучками і павутинками. Ангеліна ж розробляла дозвіллєву частину і придумувала квести для дітей. Маємо ще одну подругу-спортсменку, яка полюбляє тішити хлопчиків та дівчаток різними танцями. Невдовзі починаємо роботу вже над зимовими розвагами», – переконує Вероніка.

Ужгородці сумно осінніми вечорами не буває, бо й часу для цього, як стверджує вона сама, у неї немає.

«Я завжди чимось зайнята. Не сумую у жодну пору року. Осінь – також не є винятком. Головне, аби в подальшому лише не було відключень світла, бо це – дійсно заважає роботі. А коли є нагода, мені тільки в радість втілювати в життя свої творчі кулінарні задуми», – каже вона.

Не святі горшки ліплять, а закарпатки восени

Кажуть, що у 30-40 років у людей починається криза середнього віку і осінню хандру переносити стає в такому віці найважче. Але 35-річна мукачівка Інна Мороз не погоджується з таким твердженням.

«Передусім я вважаю, що на вигляд молодша за свій біологічний вік. Комплексів не маю. Проблем із самореалізацією також. Я – художниця і навіть коли в мене поганий настрій, за роботою відволікаюся від усього на світі. На душі стає спокійно і тепло. Загалом людям творчих професій, як на мене, будь-які перепади погоди йдуть на користь. Осінь є особливо творчою порою, адже природа настільки гарна, що не замилуватися нею нереально навіть не митцеві. Я в цей час найбільше малюю. Але не тільки проводжу час із пензлем у руках, але й займаюся різним рукоділлям та ліпкою», – ділиться вона думками з «Карпатським об’єктивом».

У період дощів, коли малювати краєвиди з натури неможливо і хочеться побути в теплі, Інна ліпить із глини горщики, тарілочки, мисочки, глечики, чашки, вази…

«Зараз взагалі пленери у нас стали рідкістю. То карантини спочатку, то війна потім, то ще щось. Тому в мене своя програма дій… Я їду у ліс із фотоапаратом, знімаю собі гарні пейзажі і потім спокійно в домашній атмосфері у майстерні переношу на полотно побачене, – зізнається жінка. – Звісно, в ідеалі працювати посеред гір найкраще. Але зараз такий шалений ритм життя, що доводиться шукати для себе найбільш оптимальні варіанти, адже ще й на хліб щоденний потрібно заробляти і роблю я це за допомогою комп’ютера, а не фарб… А от коли з’являється нагода попрацювати для душі, можна братися й за глину».

Декілька разів мукачівка проводила майстер-класи і для діток із числа внутрішньо переміщених і малеча була у захваті від такого дозвілля.

«Ми з чоловіком проводили для дітей сеанси арт-терапії. Він у мене є психологом і ми спеціально розробляли програму, складали план, покроково собі інструкцію, продумували, як саме займатимемо дітей для того, аби вони відпочили душею і отримали позитивні емоції, перемкнулися після пережитих жахіть на іншу хвилю. А загалом, як митець, я люблю працювати наодинці, у тиші, спокої і без зайвого шуму. Осінніми вечорами мені не до нудьги, заняття для себе завжди знаходжу. І вони можуть бути різними, залежно від того, до чого тяжію у конкретний момент. Гадаю, так може кожен. Це – не важко! Головне – вірити у себе і знайти в собі ту іскру, яку потрібно розпалити у велике багаття, яке зігріватиме інших!», – стверджує пані Інна.

У період дощів найважливіше – мати добру парасолю

Осінь – це не тільки теплі дні бабиного літа, але й дощі та холоди. А як у такий час без парасольки? Хустянин Федір Бабич ремонтує ці засоби захисту від опадів уже далеко не перший рік. Чоловікові 64 роки і він переконаний, що осінні вечори – не час, аби піддаватися меланхолії…

«Звісно, поганий настрій буває у кожного. Таке життя. Але пора року тут, як на мене, ні до чого, – запевняє чоловік. – Я більшість свого життя пропрацював електриком, бував і на заробітках за кордоном. Але завжди вмів відводити бодай декілька хвилин на добу для того, аби зайнятися тим, що радує і заспокоює. У когось – це читання книг або перегляд фільмів, а в мене – просто інша робота!».

Пан Федір насправді є майстром на всі руки і вміє робити багато чого, але найбільше йому подобається лагодити парасольки.

«Це для мене – не бізнес, а просто така собі віддушина. Навіть мало хто знає, що я цим займаюся. У основному ремонтую парасольки для власної родини, а також для друзів, сусідів та знайомих. Кошти можу взяти хіба що за деталі, які доводиться купувати. Усьому мене навчив ще покійний батько, – каже він «Карпатському об’єктиву» – Я, у свою чергу, також знання передав своєму сину!».

За словами закарпатця, колись купити якісну парасольку було дуже важко, та й ціни були чималими, тож багато хто шукав майстрів, які б могли полагодити стару.

«Колись така робота була дуже затребуваною. Зараз можна знайти дешеву парасолю і успішно користуватися нею навіть декілька років. Якщо ж вона дорога, якісна, то послужить і десятиліття. Але в людей є особливі речі і часом вони просто не хочуть розлучатися з ними, бо полюбили, звикли. От саме в такому разі шукають, хто б полагодив поламану річ. Найчастіше приносять дитячі, бо саме малечі розлучатися з улюбленими парасольками найважче і той же час діти їх найчастіше ламають, – наголошує чоловік. – Але навіть без цього заняття я б восени, коли з’являється більше вільного часу, не зміг сумувати, бо постійно маю чим зайнятися і радію, що поруч зі мною люди, завдяки яким завжди затишно в цьому житті!».

Як бачимо, незалежно від віку, наші краяни мають цікаві і корисні захоплення, багато хто з них навіть радіє осені навіть практично в переддень зими, при цьому запевняючи, що о такій порі з’являється більше часу для занять, до яких тяжіє душа.

Марина АЛДОН