42361
14:44 9.112023

Парасолі, пряники, глечики. Чим займаються осінніми вечорами закарпатці

Цікаве 4401

Осінні вечори для багатьох є досить нудними. Коли дощить, не хочеться навіть виходити на вулицю. Крім того, скоріше почало сутеніти, та й настрій нерідко не дуже хороший. Багато хто просто не знає, чим зайнятися після літа і депресує, нудьгує та частенько розмірковує, куди спрямувати свій потенціал.

Утім якщо в людини є справа для душі, то й розрада завжди знаходиться. «Карпатський об’єктив» вирішив поцікавитися у декількох закарпатців із різних куточків області, як саме вони проводять осінні вечори і чим цікавим займаються.

Пряники для переселенців

Аби врахувати позиції різних вікових груп наших земляків, почнемо з молоді. Ця категорія є найбільш активною і практично ніколи не сумує, бо свою енергію вміє спрямувати у потрібне русло. І мова тут зовсім не про розваги, а про роботу, яка дарує радість іншим…

Ужгородці Вероніці Акар 21 рік. Вона – кондитер. Дівчина дуже любить проводити весь вільний час на кухні. Їй до снаги експериментувати зі смаками, кольорами, продуктами.

«Відколи до нас почали приїжджати люди з інших куточків України, рятуючись від війни, я волонтерю, періодично із подругами влаштовуємо діткам із родин вимушених переселенців солодкі посиденьки. Тож до цих дружніх вечорів завжди ретельно готуємося, випікаємо різні солодощі. Взимку робили тістечка, навесні – різне печиво, влітку – морозиво, а тепер усе ще випікаю тематичні осінні пряники, які оздоблюю листям та квітами з глазурі. Але вже за декілька днів беруся за зимові смаколики. Це – наш невеличкий вклад у спільну добру справу», – зізнається «Карпатському об’єктиву» Вероніка.

Подруга дівчини – аніматор, вона сама складає до свят різні сценарії і робить це також вечорами.

«На осінь у нас було заплановано декілька акцій для малят. Це – свято врожаю на жовтень, а також Хеловін на листопад. До цих подій мала випекти тематичні пряники. Інтенсивно працювала над солодощами з формі яблук, динь, кленового листя та з павучками і павутинками. Ангеліна ж розробляла дозвіллєву частину і придумувала квести для дітей. Маємо ще одну подругу-спортсменку, яка полюбляє тішити хлопчиків та дівчаток різними танцями. Невдовзі починаємо роботу вже над зимовими розвагами», – переконує Вероніка.

Ужгородці сумно осінніми вечорами не буває, бо й часу для цього, як стверджує вона сама, у неї немає.

«Я завжди чимось зайнята. Не сумую у жодну пору року. Осінь – також не є винятком. Головне, аби в подальшому лише не було відключень світла, бо це – дійсно заважає роботі. А коли є нагода, мені тільки в радість втілювати в життя свої творчі кулінарні задуми», – каже вона.

Не святі горшки ліплять, а закарпатки восени

Кажуть, що у 30-40 років у людей починається криза середнього віку і осінню хандру переносити стає в такому віці найважче. Але 35-річна мукачівка Інна Мороз не погоджується з таким твердженням.

«Передусім я вважаю, що на вигляд молодша за свій біологічний вік. Комплексів не маю. Проблем із самореалізацією також. Я – художниця і навіть коли в мене поганий настрій, за роботою відволікаюся від усього на світі. На душі стає спокійно і тепло. Загалом людям творчих професій, як на мене, будь-які перепади погоди йдуть на користь. Осінь є особливо творчою порою, адже природа настільки гарна, що не замилуватися нею нереально навіть не митцеві. Я в цей час найбільше малюю. Але не тільки проводжу час із пензлем у руках, але й займаюся різним рукоділлям та ліпкою», – ділиться вона думками з «Карпатським об’єктивом».

У період дощів, коли малювати краєвиди з натури неможливо і хочеться побути в теплі, Інна ліпить із глини горщики, тарілочки, мисочки, глечики, чашки, вази…

«Зараз взагалі пленери у нас стали рідкістю. То карантини спочатку, то війна потім, то ще щось. Тому в мене своя програма дій… Я їду у ліс із фотоапаратом, знімаю собі гарні пейзажі і потім спокійно в домашній атмосфері у майстерні переношу на полотно побачене, – зізнається жінка. – Звісно, в ідеалі працювати посеред гір найкраще. Але зараз такий шалений ритм життя, що доводиться шукати для себе найбільш оптимальні варіанти, адже ще й на хліб щоденний потрібно заробляти і роблю я це за допомогою комп’ютера, а не фарб… А от коли з’являється нагода попрацювати для душі, можна братися й за глину».

Декілька разів мукачівка проводила майстер-класи і для діток із числа внутрішньо переміщених і малеча була у захваті від такого дозвілля.

«Ми з чоловіком проводили для дітей сеанси арт-терапії. Він у мене є психологом і ми спеціально розробляли програму, складали план, покроково собі інструкцію, продумували, як саме займатимемо дітей для того, аби вони відпочили душею і отримали позитивні емоції, перемкнулися після пережитих жахіть на іншу хвилю. А загалом, як митець, я люблю працювати наодинці, у тиші, спокої і без зайвого шуму. Осінніми вечорами мені не до нудьги, заняття для себе завжди знаходжу. І вони можуть бути різними, залежно від того, до чого тяжію у конкретний момент. Гадаю, так може кожен. Це – не важко! Головне – вірити у себе і знайти в собі ту іскру, яку потрібно розпалити у велике багаття, яке зігріватиме інших!», – стверджує пані Інна.

У період дощів найважливіше – мати добру парасолю

Осінь – це не тільки теплі дні бабиного літа, але й дощі та холоди. А як у такий час без парасольки? Хустянин Федір Бабич ремонтує ці засоби захисту від опадів уже далеко не перший рік. Чоловікові 64 роки і він переконаний, що осінні вечори – не час, аби піддаватися меланхолії…

«Звісно, поганий настрій буває у кожного. Таке життя. Але пора року тут, як на мене, ні до чого, – запевняє чоловік. – Я більшість свого життя пропрацював електриком, бував і на заробітках за кордоном. Але завжди вмів відводити бодай декілька хвилин на добу для того, аби зайнятися тим, що радує і заспокоює. У когось – це читання книг або перегляд фільмів, а в мене – просто інша робота!».

Пан Федір насправді є майстром на всі руки і вміє робити багато чого, але найбільше йому подобається лагодити парасольки.

«Це для мене – не бізнес, а просто така собі віддушина. Навіть мало хто знає, що я цим займаюся. У основному ремонтую парасольки для власної родини, а також для друзів, сусідів та знайомих. Кошти можу взяти хіба що за деталі, які доводиться купувати. Усьому мене навчив ще покійний батько, – каже він «Карпатському об’єктиву» – Я, у свою чергу, також знання передав своєму сину!».

За словами закарпатця, колись купити якісну парасольку було дуже важко, та й ціни були чималими, тож багато хто шукав майстрів, які б могли полагодити стару.

«Колись така робота була дуже затребуваною. Зараз можна знайти дешеву парасолю і успішно користуватися нею навіть декілька років. Якщо ж вона дорога, якісна, то послужить і десятиліття. Але в людей є особливі речі і часом вони просто не хочуть розлучатися з ними, бо полюбили, звикли. От саме в такому разі шукають, хто б полагодив поламану річ. Найчастіше приносять дитячі, бо саме малечі розлучатися з улюбленими парасольками найважче і той же час діти їх найчастіше ламають, – наголошує чоловік. – Але навіть без цього заняття я б восени, коли з’являється більше вільного часу, не зміг сумувати, бо постійно маю чим зайнятися і радію, що поруч зі мною люди, завдяки яким завжди затишно в цьому житті!».

Як бачимо, незалежно від віку, наші краяни мають цікаві і корисні захоплення, багато хто з них навіть радіє осені навіть практично в переддень зими, при цьому запевняючи, що о такій порі з’являється більше часу для занять, до яких тяжіє душа.

Марина АЛДОН

telega
Підписуйся на наш телеграм канал!

Підпишись на наш телеграм канал де кожна новина виводиться відразу після публікації. Будь першим у курсі подій.

Підписатися
Слідкуйте за нами у соцмережах