Надихнувшись овочівниками з Заріччя, харків’янка облаштувала парник у Хусті і вирощує розсаду

Вести господарство для закарпатців – звичайна буденна річ. А от мешканцям великих міст це дещо здається екзотикою та трохи романтикою. Утім наші люди можуть надихнути будь-кого.

Юлія Заджорожна – харків’янка, на Закарпаття переїхала не так уже й давно… однак тут їй настільки сподобалося, що купила будинок і почала вести господарство. Каже, що саме в цьому краї у неї відкрилося друге дихання і земля почала давати їй сили не лише працювати, але й допомагати іншим.

Тож що вирощує жінка? Чому вирішила залишитися в невеликому Хусті? Як мотивує до роботи знайомих? Про це вона розповіла «Карпатському об’єктиву».

Мріяла про будинок і город біля неї

До Хуста пані Юлія приїхала у березні минулого року. Спочатку жила у родичів, потім почала придивлятися до місцевого колориту і захотіла тут залишитись.

«У Харкові я втратила житло. Фактично залишилася без нічого. Щоправда, із того пекла ми з чоловіком виїхали раніше, як лише почалися серйозні «прильоти». Син у нас «айтішник», живе у Великій Британії, кликав до себе. Заробляє дуже добре. Але покидати свою країну мені не хотілося. Діма родом із Хуста, тож ми приїхали до його сестри. Він – візочник. Куди ж із ним по світах мандрувати? Ще 15 років тому зламав поперек, потрапивши у страшну аварію і з того часу не ходить. Я працювала вдома бухгалтеркою. Але наразі вже перебуваю на заслуженому відпочинку. Тут роботу не шукала, тим більше, що кажуть, що на Закарпатті її знайти складно. Завжди хотілось мати клаптик землі, городець і обробляти його, аби не купувати у магазинах продукти, оброблені хімією. Тоді й гроші з пенсії заощадити можна, і займатися тим, до чого давно лежить душа», – розповіла жінка «Карпатському об’єктиву».

Одного разу ще в квітні минулого року Юлія Задорожна поїхала з родичами до Заріччя і побачене там її настільки шокувало, що вона вирішила, що й сама хоче зайнятись чимось подібним.

«Хоч на Закарпаття ми приїздили раніше з Дмитром у гості, та повноцінно побачила, яке тут життя я лише тоді, коли ми втекли від війни. Я знала, яка сестра чоловіка добра господиня і мені здавалося, що такою є лише Марія. Але, виявилося, що тут усі жінки такі. Ну а які майстри на всі руки чоловіки – мені було відомо завжди, бо до трагедії Діма вдома все сам робив. Отже, місцеві мене надихали на кожному кроці. Я навчилася готувати такі смакоти, про які раніше й не знала. Але от найбільше мене вразила поїздка за розсадою з родичами у Заріччя. Я там побачила ціле парникове місто. Люди невтомно трудяться цілий рік, але зате отримують і результат. Один урожай зібрали – другий одразу висадили і так по кілька разів. У одного господаря по 50 соток землі зайнято парниками. Вперше у житті доводилося таке бачити! Я «запалилася» і почала мріяти про хатинку з клаптиком землі, аби теж зробити парник і вирощувати городину бодай для родини. Поділилася думками із сином і він сказав: «Підшукай собі будинок, я все оплачу. Якщо хочеш – без питань!» Чоловік мене також підтримав, запевнив, що допомагатиме всім, що буде йому під силу. Хоча Діма й обмежений у пересуванні, але справді працює разом зі мною, наприклад, цибулю готує до посадки, оббирає редиску від зелені, коли приношу її до хати, замовляє через Інтернет насіння та виконує багато інших функцій, які полегшують мені працю. Отже, я швиденько знайшла стареньку хатинку із великою ділянкою на околиці міста і ми її придбали. Родина в нас дуже дружня, допомогла зробити ремонт, на зиму нам завезли дров, хоч є газове опалення, але через відключення світла, газу час від часу не було взимку. Також ми встановили нову огорожу, з осені підготували місце для парників, я купила готові конструкції, які лише змонтувати потрібно було, провели туди опалення, аби розсада не змерзла (воно в нас власної конструкції на дровах) та в цьому році я посадила таку омріяну зеленину!», – зізналася жінка.

Завжди мріяла про ялинку під будинком

Перші врожаї пані Юлія вже зібрала і пригостила ними багатьох нових хустських друзів.

«Якби будинок ми купили раніше, то ще б і торік щось вирощувала. Та то був майже кінець літа і я раділа, що ремонти до холодів встигли зробити. Першу зелену цибульку мала вже на початку лютого, через тиждень-два була редиска, зараз уже висіяла огірки і розсаду – помідори, капусту, кабачки. Поки що теплиця у нас лише одна, тому все, що хочеться, одразу виростити не можу. Планую облаштувати ще дві. Також думаємо над тим, яке найкраще опалення б підійшло – аби і не збанкрутитись, і щоб рослинам було добре. У ідеалі підійшло б електричне, та хто його знає, що там далі зі світлом буде. У Заріччі через відключення електроенергії фермери, знаю, що дуже страждали, бо не працювали ні системи обігріву, ні поливу. Я, на щастя, проблем не мала. Та й мої парники ще не настільки вдосконалені. Поливала рослини лійкою вручну. У мене ж не 50 гектарів! Утім на перспективу треба думати над усім», – запевнила Юлія Задорожна.

Також жінка дуже хоче облаштувати сад, уже висадила перші молоді саджанці.

«По-доброму раніше заздрила подругам, у яких були дачі і вони туди їхали на вихідні. Я мене такого щастя не мала. Завжди мріяла висадити біля будинку ялинку, але сусіди завжди були проти. Тут же висадила вже з десяток хвойних дерев різних порід. Протягом літа планую облаштувати куточок для відпочинку, аби ми з чоловіком мали де посидіти, подихати свіжим чистим карпатським повітрям, помилуватися цвітінням квітів. Племінник нам будує альтанку, зробить мангал. Хотілося б мати і невеличку водойму, але це вже залишимо на потім… А от зараз саме активно займаюся висаджуванням молоденьких саджанців яблунь, груш, слив, черешень, вишень, персиків. Також маємо вже виноград. Старі дерева, які не плодоносили, вирізали, залишилося лише декілька. Також висадила кущі малини, аґрус, полуницю та лісові суниці. Дуже мрію запросити до себе в гості сина з онуками, аби вони скуштували як смачних закарпатських наїдків, так і свіженьких овочів та фруктів із нашого нового господарства», – зізналася жінка.

Пригощати вирощеними власними руками запашними ягодами невдовзі пані Юлія планує й діток, які наразі переїхали до Хуста з інших гарячих точок України.

«Я дуже люблю полуницю. А тут вона дуже смачна. Коли моя дозріє, я покличу у гості діточок із родин переселенців, аби побігали в мене в саду, поїли смаколиків, натуральних вітамінів. Загалом мрію допомагати таким родинам. Знаю на власній шкірі, як то, коли треба все кидати і їхати світ за очі… невідомо куди. Територія в мене тут досить велика, тож і з іншими харків’янами, які тепер мешкають на Закарпатті, дуже б хотілося організовувати якісь посиденьки, аби весело і цікаво провести час, поговорити про наболіле, а якщо потрібно, когось мотивувати до дій, розрадити, підтримати. Я завжди була активною людиною, такою ж залишилася, хоча вже пенсіонерка. Та, зізнаюся чесно, на Закарпатті ніби помолоділа на цілих 20 років. Відчуваю себе справжньою молодицею. Та й стан здоров’я чоловіка значно покращився. Він хоч і не ходить, але також каже, що відчуває приплив енергії і заряд нових сил», – стверджує Юлія Задорожна.

Після війни до Харкова повертатися родина не планує. Жінка зізнається, що дуже любить рідне місто, буде там стовідсотково бувати, але житиме надалі в Хусті.

«Тут ми вже пустили корені, обжилися. Маємо те, про що колись мріяли. Вивчили багато закарпатських слів, полюбили людей, перейняли багато місцевих звичаїв, «підсіли» на бограч, токан, пікницю та інші смачні страви, знайшли нових друзів і головне – усім серцем закохалися у Закарпаття!», – переконує пані Юлія.

Марина АЛДОН