Чи жила на Закарпатті найбільш кривава вбивця у світі і якою її побачив штучний інтелект

Ця історія почала із зовсім випадкової події. Оскільки штучний інтелект набуває все більшої і більшої популярності, захотілося створити щось цікаве за допомогою нейромережі.

Утім після реєстрації, довелося зіштовхнутися з деякими неточностями… Готові малюнки були трохи не такими, як хотілося. Чому? А створювали ми Поган Діву з Невицького замку, постать відому не тільки на Закарпатті, оскільки її прототипом вважається відома багатійка часів Австро-Угорщини. Хто ж вона така, чи дійсно мала стосунок до Ужгородщини і чому штучний інтелект зобразив її зовсім іншою?

Це і з’ясовував «Карпатський об’єктив».

Чому штучний інтелект бачить Невицький замок по-своєму?

Спочатку розберемося з нейромережею.

Художник Владислав Кушнір із Ужгорода працює з нею вже більше року. Чоловік добре вивчив тонкощі створення зображень і вміє добитися такого результату, на який власне й очікує.

«Я працюю у «Midjourney». Але це – далеко не єдина мережа, у якій можна створювати картинки. Штучний інтелект візуалізує запит людини, якщо вона правильно задає параметри. Спочатку потрібно завантажити собі «Discord», бо вхід відбувається через нього. Далі заходимо на сайт «Midjourney», натискаємо на «Join the beta», нас одразу перекидає в «Discord», де потрібно приєднатися до каналу. Відтак можна приступати до роботи! Але… мережа платна і кількість безкоштовних зображень є обмеженою. Та якщо ви не плануєте заробляти на зображеннях і просто бажаєте спробувати сили та творчі здібності, тоді у меню ліворуч обираєте кімнату «newbies», а в чаті вписуєте свій запит англійською мовою. Якщо писатимете українською, нічого не вийде, бо система її не розуміє!», – наголошує пан Владислав.

Після всіх пророблених кроків пробуємо зробити кілька картинок із історії Невицького замку. Спочатку – відтворити саму Поган Діву. Потім – замок, відтак – омолоджувальні процедури знатної володарки фортеці і ще кілька дрібничок.

На жаль, малюнки вийшли не зовсім такими, як хотілося б. Чому? Що зроблено не так?

«Скоріш за все, було неточно описано запит. Нейромережа може не розпізнавати реальні фортеці, чи історичні постаті, причетні до Закарпаття… Вона ж американська! Тому й не дивно, що програма може малювати картинку на свій власний розсуд. У такому разі треба чітко описувати деталі, конкретизувати, який замок має мати вигляд, якими повинні бути вежі, із чого збудовано стіни тощо… Текст може вийти досить великим. Без знання англійської можна користуватися перекладачем, але він сам може видати помилки чи неточності. Із платною версією можна довго бавитись і покращувати, доповнювати зображення, але в бета-версії у вас усього 20 спроб на місяць, тому тут сильно «розігнатись» не вийде», – розповідає «Карпатському об’єктиву» митець.

Як би там не було, а картинки все одно вийшли цікавими і ними навіть можна оздобити історичну книгу… адже і художник бачить оточуючий світ не буквально, а по-своєму…

Поган Діва та Ержийбет Баторі – це одна й та ж людина?

А тепер шукатимемо уже історичну істину. Хто ж така ця знаменита Поган Діва.

Закарпатці чули про неї багато, більшість були біля руїн Невицького замку і милувалися звідки казковою панорамою… але що думають історики?

Олександр Дзембас, якого в народі називають хранителем фортеці, янголом-охоронцем Невицького замку, дослідник, який неодноразово проводив розкопки на території та поблизу історичної споруди, знає про це місце найбільше. Саме його й ми попросили пояснити, ким же насправді була та кривава володарка твердині, про яку досі переповідають легенди та лякають туристів…

Чи ходить її примара ночами лісами? Чи дійсно знущалася вона над закарпатцями? «Карпатський об’єктив» поцікавився у археолога, де тут правда, а де вигадки…

«Легенди, пов’язані з замками Закарпаття дуже цікаві. Але реальна історія багатьох із них набагато цікавіша за народні оповідки, – запевнив він. – Розповіді про ту ж Поган Діву є не просто лякалками, вони знаходять реальні підтвердження у житті. Скоріш за все, прототипом лиходійки була угорська магнатка Ержебет (Єлизавета) Баторі. Жінка була широко відома своїми садистськими вподобаннями та страшними вчинками. Проте багато чого їй постійно протягом тривалого часу сходило з рук. І не просто так! Справа в тому, що Єлизавета була в родинних зв’язках із Дьордьом ІІ Другетом, угорським аристократом, знатним військовим та політичним діячем. І це було не якесь там далеке рідство… аристократ був зятем цієї пані, власне – чоловіком доньки Катарін (Катерини). Тож коли Ержебет Баторі почала переслідувати австрійська корона, коли про її злочини заговорили серйозно і вголос, кривава леді почала переховуватися у різних своїх маєтках. Не виключено, що і в нас також. Утім над жінкою таки відбувся суд. І хоч Другети її захищали, та Єлизавету все одно покарали. Щоправда, не настільки жорстоко, як би це було без їхньої участі. Магнатку не катували, як вона своїх жертв, її не стратили, як вона безжально вбивала підданих, а просто замурували у кімнаті, обмежили у спілкуванні. Там вона через певний час і померла».

Варто додати, що історичні джерела про цю жінку пишуть, що вона походила з одного з найбагатших угорських родів. Батьки Єлизавети Анна та Георгій Баторії були між собою двоюрідними братом та сестрою. І це вплинуло на гени їхньої доньки. Через кровозмішення, яке в ті часи серед вельмож було нерідкістю, дівчинка мала серйозні проблеми з нервовою системою – захворіла на епілепсію та психопатію. Батько дитини також не був янголом. Малою вона постійно ставала свідком страшних катувань та страт людей, яких Георгій бачив своїми ворогами. Тому й не дивно, що модель поведінки Ержебет сформувалася настільки аморальною, нелюдською і негуманною. Але й це ще не все…

У 10 років її заручили з угорським генералом Ференцем Надашді, якого за надприродну жорстокість турки прозвали «Чорним витязем». Звісно, у відношенні до опонентів, із якими на той час воювала Угорщина, це звучало навіть гордо. Утім чоловік мав поводитись не надто лагідно і з власною родиною та оточенням. У 1575 році пара одружилася і молода жінка переїхала жити до чоловікових володінь. У шлюбі в Ержебет Баторі та Ференца Надашді народилося п’ятеро дітей – Ганна, Катерина, Міклош, Урсула та Павло.

Через страшні вчинки, які коїла ця магнатка. на території Австро-Угорщини (а Закарпаття, як відомо, у ті часи входило також до складу імперії) Єлизавета Баторі потрапила до Книги рекордів Гіннеса, як найбільш масова серійна убивця у історії!

Ходять чутки, що Поган Діва була сестрою румунського князя Влада III Цепеша, відомого, як граф Дракула. Утім підтвердження цьому немає. Хоча вона дійсно була не менш демонічною особистістю і знущалася над підлеглими, можливо… навіть більше, ніж славнозвісний вампір.

Тож саме такі риси і приписували народні оповідки Поган Діві.

За легендою, аби її могутню фортецю ніколи не змогли скорити вороги, вона звеліла будувати свій дім тільки з добірних чорних каменів, обмитих водами ще повноводного на той час Ужа… Вапно ж для розчину жорстока пані наказала гасити лише молоком і яєчними білками. Цим самим вона розорювала людей, у яких відбирала харчі та експлуатувала населення важкою працею під час спорудження замку.

Загалом до молока жінка мала якусь дивну пристрасть. Коли їй сповістили, що материнське молоко є найкращим магічним захистом від будь-яких навроків, зберігає красу та молодість, вона дала наказ позбавити усіх немовлят їхньої єдиної їжі. А ще… не бажаючи старіти, Поган Діва вирішила приймати криваві ванни, наповнюючи їх свіжою кров’ю вбитих молодих вродливих дівчат.

Загалом творила ця пані у своєму маєтку дуже моторошні речі. Тож логічно, що рано чи пізно про них дізнався король Матяш. Він вирішив покарати жінку і наказав їй прибути до його володінь. Та непокірна магнатка відмовилась. І тут уже легенди розходяться з дійсністю.

За оповідкою, король сам прибув до Невицького, аби знайти та притягнути до відповідальності норовливу Поган Діву. У дійсності на Ужгородщині він не був, а суд над Єлизаветою Баторі відбувся 2 січня 1611 року в замку Битчанський Град на території Словаччини.

А от у народній творчості військо Матяша прийшло до підніжжя гори і перелякалося, бо високо під небом виднілися чорні стіни замку із квадратною вежею. Фортеця силуетом нагадувала хижого птаха… а ще й густі хмари затягнули все довкола. Король зрозумів, що не зможе змусити вояків брати замок штурмом, тому змушений був вдатися до хитрощів. Дочекавшись ночі, коли зовсім стемніло, наказав зігнати до фортеці всі стада з навколишніх сіл, а всім місцевим мешканцям і війську стати поруч, запаливши і тримаючи в руках смолоскипи. Помітивши у непрохідній темряві безліч вогників, Поган Діва дуже перелякалася, думаючи, що її оточила величезна армія. Тож без вагань осідлала свого чарівного коня Татоша і почала на ньому втікати. Проте кінь короля також був не гіршим, тож наздогнав утікачку і відрубав їй голову. Відтак переповідають, що Поган Діва перетворилася на змію й досі повзає біля свого замку. Там дійсно чимало плазунів, але одна гадина з них охороняє власні володіння та прагне повернутися в людську подобу, аби відродити колишню міць своєї фортеці.

Звісно, кінець легенди зовсім казковий, але люди фантазували над тим, чого боялися… тому й придумували напівреальні, напіввигадані історії.

А зараз, за допомогою нейромережі, ми можемо їх не лише відтворити, але й спробувати відчути ту атмосферу, у якій розгорталися ті історичні події.

Марина АЛДОН