Закарпатка розповіла, як і для чого стала сурогатною мамою

Сурогатне материнство досі в суспільстві сприймається неоднозначно. Але для когось це – рятівна соломинка: як для родин, які не можуть мати дітей, так і для тих, хто погоджується за певну плату дитину виносити. Жінка в даному випадку не є біологічною матір’ю малюка.

«Карпатський об’єктив» у даному випадку не намагався відшукати істину, не вдавася до етичного чи релігійного боку питання, а викладає історію жінки, яка погодилася поділитися з читачами власним досвідом.

Із двома дітьми опинилася посеред вулиці

Вона – з гірського села в Тячівському районі. Називати його не хоче, бо переконана, що там її ніхто не зрозуміє.

Скромна, просто одягнена у жовтий светрик та джинси, чорну куртку-пуховик та білі кросівки… молода жінка чекає у кав’ярні нашої зустрічі. Дуже пунктуальна… прийшла навіть скоріше. Просить не фотографувати її і змінити в матеріалі справжнє ім’я на псевдо Аріна. Зараз вона мешкає у Хусті.

«Мені 30 років. До послуг сурогатного материнства вдавалася двічі. Не від того, що немає чим зайнятись, а просто іншого виходу в мене не було, – починає вона свою розповідь. – У заміж я вийшла у 20 років. Чоловік був із нашого села. Пив, гуляв, мене бив. Не витримувала. І плакала, і просила вгамувати його батьків. Ніхто втручатися не хотів. Якось застукала його з коханокою у нашій хаті, поки гостювала у мами. Хотіла розлучитися, але йти мені було нікуди. Батьки сказали: «Вийшла заміж – терпи!» І так протерпіла я 4 роки. За цей нас народила двох доньок».

Аліна важко зітхає і поринає у роздуми. Утім через кілька секунд оговтується і продовжує оповідку.

«Батьки Андрія подарували нам на весілля хату. Вони – дуже заможні люди. Але будинок не на чоловікові, а на свекрусі. Тож я знала, що при розлученні не отримаю абсолютно нічого. Розійшлися ми після того, як він під час чергового запою побив мене так, що я два тижні відлежала у лікарні. Зібрала речі, забрала дітей і поїхала жити до подруги в Тячів. Мати сказала, щоб до неї не приходила. Свекруха ж телефонувала і погрожувала, щоб більше не приходила в її хату, мовляв, на аліменти хай не чекаю, якщо така безсовісна і посміла подати на розлучення та зганьбила її сина на все село. І справді, у суд чоловік не з’явився, а невдовзі виїхав у Чехію. Там він і зараз. Нас розлучили, та я залишилися ні з чим. Дітей віддала в садок, влаштувалася на роботу офіціанткою, почала винаймати житло. Але грошей було так мало, що ми ледве зводили кінці з кінцями. Аби ще трохи підзаробити, взялася вечорами прибирати ще два офіси. Та молодша донька часто хворіла і більшість коштів довелося витрачати на ліки. У мене був відчай! Якби було на кого залишити дітей, поїхала б на заробітки, та родина від мене відвернулася, а хто б із чужих людей взяв на себе таку відповідальність – доглядати за маленькими дівчатками?», – розповідає «Карпатському об’єктиву» закарпатка.

Молода жінка побивалася з відчаю, бо не знала, чим зайнятись, аби поставити доньок на ноги, тим більше, що роботи в області дуже мало, а добре оплачуваної – й поготів!

«Якось подруга прийшла до мене в гості і каже: «Слухай, тобі немає чого втрачати. Дивись, у мене є ідея!» і показала в Інтернеті оголошення про те, що одна з українських клінік шукає жінок для сурогатного материнства. Я аж розсердилась, сказала їй, що то гріх, так не можна і то нечесні гроші. Та вона запевнила, що дітям треба їсти і я, як мати, вдома більшого заробітку все одно не знайду. Я подумала-подумала і зрозуміла, що правда у її словах таки є!», – зізнається жінка.

Одна родина була з Британії, інша – з Китаю

Аліна каже, що офіційно за послугу сурогатного материнства платять приблизно 12 тисяч доларів, але на практиці можна заробити набагато більше.

«Із першою парою я «лоханулася». Замовником була клініка і більшу частину грошей вона забрала собі. Я мала виключно гонорар. Замовниками була пара з Китаю. Для цього з дітьми на всю вагітність я переїхала до Києва. Мені оплачували проживання, харчування, усі медичні процедури, купували дещо моїм дівчатам. Із китайцями я взагалі не бачилася. Народила дівчинку, мені оплатили послугу, дитину забрали і… до побачення. Їхала додому з важким відчуттям на душі. Було важко покидати створіння, яке жило в мені цілих 9 місяців… Це – психологічно. У фізичному плані труднощів не виникло зовсім. Усе пройшло дуже добре, пологи були вже третіми і легкими», – зізнається жінка.

Після цього Аліна купила квартиру у Хусті і змінила адресу назавжди.

«Вдома ніхто не знає, як я заробила гроші. У селі про мене говорять дуже страшні речі. Приписують жахливі вчинки, які я б собі навіть у думках не дозволила робити. Дехто вважає, що я повія. Дехто – що маю багатого коханця. Усіх цікавить, як я змогла придбати сама житло. Правду не знають навіть мої батьки! Вони б мене ніколи не зрозуміли!», – наголошує вона.

Вперше Аліна стала сурогатною мамою у 25 років. Вдруге – у 28.

«Другий мій досвід був більш осмисленим і вдалим. Я планувала це зробити ще раз, щоб забезпечити безбідне життя дітям, відкрити власну справу, яка може мені приносити стабільний прибуток. На той час я вже мала непогану роботу, але розуміла, що поки працюватиму на когось іншого, завжди у грошах матиму потребу. Тому пару собі вирішила обрати самостійно. Перебуваючи під наглядом клініки у Києві, я дізналася багато нового про сурогатне материнство, перезнайомилася з деякими жінками, які також через особисті проблеми змушені були наважитися на такий же крок, як і я. Дехто робив це навіть третє. Хтось після першого разу впадав у депресію і більше не хотів. Тож я знайшла чати, де подібні питання обговорювалися «мамочками», де ми постійно одна з одною ділилися думками, особистими враженнями, інформацією, досвідом. Одним словом, більше року лише шукала родину, для якої планувала народити. Я ж не інкубатор, аби виснажувати організм постійно, тому хотілося це зробити не за копійки», – переконує Аліна.

Врешті-решт закарпатка познайомилася з парою із Великої Британії.

«Це – дуже порядне подружжя. Обоє немолоді, їм по 43 роки. Дітей мати не могли, їм порадили шукати сурогатну матір в Україні. Ми багато спілкувалися ще перед безпосереднім знайомством. Я досить непогано володію англійською, для цього навіть у Хусті наймала собі репетитора, але ми могли порозумітися з тими людьми не просто як ділові партнери, а як люди, близькі друзі. Я практично настіж відкрила їм душу, розповіла все про особисте життя, роки страждань у шлюбі. Вони ж мені, у свою чергу, про своє. Джанет стала моєю найближчою подругою. Ми спілкуємося навіть зараз! Вона для мене стала ближчою ніж рідна мати чи сестра», – зізнається Аліна.

На період нової вагітності жінка з доньками також поїхала до столиці.

«Джанет була зі мною увесь цей час. Вона навіть звільнилася з роботи, аби нічого не пропустити. Боб прилітав ненадовго 2 рази. Він – просто ідеальний сім’янин. Такий турботливий і люблячий! У цій парі така гармонія, що за ними приємно спостерігати, – розповідає жінка. – Отже, я завагітніла… Виношувала двійню. Джанет дуже боялася, щоб щось не пішло не так. Вона просто порох із мене здувала. Харчувалася я за спеціальною схемою. Британка щоразу прораховувала всі вітаміни, мікроелементи, білки, жири, вуглеводи. Але їжа була смачною, тож я охоче все із особливим задоволенням поїдала. Приймала також вітаміни і біодобавки. Момент народження був важким. У мене почалися передчасні пологи на 7 місяці. Джанет дуже боялася, що з дітьми щось може трапитись і мені зробили кесарів розтин. Хлопчик та дівчинка народилися дуже крихітними, по 900 з гаком грамів. У лікарні ми були довго, але дітки добре розвивалися і проблем із їхнім здоров’ям не було. За цю двійню і за всі мої старання британська родина подвоїла мій обумовлений раніше гонорар. Вони виявилися справді дуже щедрими, адже страшенно мріяли про діточок».

Зараз Джулії та Тому вже 2 рочки. Закарпатка є їхньою хрещеною мамою.

«Дітей похрестили ще в пологовому. Я стала хрещеною, а один лікар – хрещеним. Джанет мені постійно надсилає їхні фото та відео з малюками, кличе в гості. Якщо все буде добре, невдовзі із донечками виберемося і полетимо. Нам усе Боб хоче оплатити… Ці дітки мені дійсно є дуже рідними! Вони ж – мої! І добре, що їхні батьки дають мені можливість крихіток бачити», – каже Аліна і на її обличчі сяє щира посмішка.

Прощаємося. Жінка обіцяє, що якщо поїде у Велику Британію, розповість більше про діточок…

І ще додає, що про свій вибір не шкодує, утім більше наважуватися на сурогатне материнство не хоче.

Марина АЛДОН