Кружляє лелека над прикордонним закарпатським містечком

Своїм польотом він привертає увагу до вирішення злободенної проблеми.

Його сородичі давно відбули в теплі края. А він з партнером залишилися зимувати в Берегові. Бо обоє травмовані.

Першого з перебитим крилом завезли у волонтерський центр міста, де із птахами займається досвідчений дослідник-орнітолог Леонід Покритюк.

Пташеня під час бурі випало із гнізда і його знайшли великоберезькі діти, які почали знущатися над ним. Добре, що це помітила місцева мешканка Аніко Осускі й забрала лелеченя від них. Виявилося, що одне крило лелеки перебито і тримається на одній шкірі, зберегти його не було можливості – довелося ампутувати. Так і залишився “носій дітей” з одним “вітрилом” у волонтерському центрі.

Його другого родича знайшла пані Неля в Бадалові. У птиці теж були проблеми із крилом – необхідне було термінове хірургічне втручання. Добросердна жінка погодилася оплатити операцію і реабілітаційний період, сама привезла птицю в Берегово. Обома птахами опікувалися ветеринари Ласло Чех та Оксана Кондрич. Перев’язували рани, змащували різними ліками, вводили антибіотики й таки поставили лелек на ноги. Більше того, останнього навіть навчили літати. Саме він і кружляє зараз над містечком, але завжди повертається до домівки. Тепер за птахами доглядають пан Леонід та переселенець з Луганщини, волонтер Станіслав, який чергує в колишньому графському дворі. Пернаті вже звикли до них, їдять з рук, сідають на коліна, навіть виконують окремі команди, приміром, “Лежати”.

Нинішній рік – один з найважчих у розмноженні даного виду. Пізня весна і нетипове спекотне літо лімітували запаси харчів. Тому дорослі лелеки почали залишати у гніздах одне або два яйця, а народжених слабких пташенят викидувати із домівки, залишаючи тут лише добре розвинутих. Чому так стається, повинні дати відповідь науковці та вчені-практики.

Лелеки – не єдині, ким опікуються активісти. Крім них, тут утримуються вертлявий грак-непосіда, поважний сич з сімейства сов, аристократ повітря – сокіл. Був ще поранений яструб, але його врятуватися, на жаль, не вдалося.

Грака нарекли Яковом і нещодавно відзначили його друге народження. Був традиційний торт, щирі вітання і радість, що бідолагу поталанило повернути до життя. Пташеня сокола теж із переломаним крилом знайшли у Верхньому Коропці і за сприяння знайомого священика передали у волонтерський центр. Нарекли його “Вектор”, мабуть від назви місця знаходження. Після операції йому не дозволялося 18 днів рухатися, довелося міцно перев’язувати і тримати в коробці. Але птах виявився живучим, після вимушеного “ув’язнення” через три дні вже стрибав по підлозі, потім почав злітати на крісло, стіл і зрештою закружлявв. У травні його думають випускати на волю.

Хатнього сича передав у центр священик з Ужгородщини о.Антоній. Пташеня знайшли монахи, хотіли повернути батькам, але при цьому виявили, що воно зранене. Прикро, але чисельність цих дивовижних пернатих з кожним роком зменшується. Так, свого часу на відрізку від Берегова до Дийди гніздилися десять пар сичів. Тепер залишилася одна.

”Для вивчення причин цього явища потрібні серйозні дослідження,- каже Карпатському об’єктиву Леонід Покритюк.- Хоча припускаємо, що цих птахів нищать куниці. Але свою негативну роль відіграє і занепад сільського господарства.”

В Угорщині, наприклад, доплачують фермерам за те, щоб вони не захоплювалися монокультурами, а застосовували мозаїчний ландшафт, тобто сіяли на невеличких ділянках різні види рослин. Це забезпечує пернатим стабільне харчування.

Берегівщина – один з небагатьох регіонів України, де поселилися сови-сипухи. Їх можна побачити в багатьох місцях, які облюбували для гніздування. Назвати їх Леонід не береться, боїться, що горе-прихильники відчужать птахів від звичних домівок. Трапляються й містичні випадки, які навіть вчений орентолог пояснити не здатен. Так, під час зустрічі святого Миколая у волонтерському центрі до будівлі, де роздавали подарунки Дідуся, прилетіла дика сова, яка увесь процес спостерігала з навколишнього дерева. Її не лякала присутність значної кількості людей та дітей, вона спокійно сиділа на одному місці й не рухалася. Автор цих рядків подумав, що організатори свята спеціально випустили прирученого птаха, щоб здивувати дітей, назвавши його чарівником. Лише на другий день пан Леонід зізнався, що це був візит незнайомої дикої сови, яка на ранок покинула подвір’я.

У ентузіастів з волонтерського центру є заповітна мрія – створити тут своєрідний “Живий куточок”, де сформувати належні умови для перебування птахів, які із-за перенесених травм приречені жити серед людей. Але для цього потрібні певна матеріальна база, фахівці, кошти для годування та лікування, належне місце тримання та ще чимало інших чинників.

“Тепер під час війни дітям вкрай потрібна така локація,- ділиться з нашим виданням орінтолог.- Щоб не водити їх до психотерапевтів чи психологів для зняття стресу – це може зробити просте спілкування із птахами.”

Волонтери спробували знайти меценатів, але для старту необхідна державна підтримка. На їх численні прохання в цьому напрямку, на жаль, поки-що реагування не послідувало.

От і кружляє одиноко зранений лелека над Береговом та ютиться з сородичом у тісному складському приміщенні, куди й дітей не заведеш, та й туристам, особливо іноземним, соромно показати. Тепер у Європі став надзвичайно популярним так званий “бьордвочінг” – спостереження за рідкісними птахами. Його прихильники, а їх сотні тисяч, готові приїздити на місця знаходження оригінальних екземплярів, любуватися ними з біноклів, фіксувати на світлинах і таке інше. При цьому вони залишають в регіоні кошти від проживання, харчування, заправки транспортних засобів тощо. Чим не вигідно?

“Можливо по завершенню війни справу таки вдасться зрушити з місця,- висловлює надію пан Леонід.- Але цінний час буде втрачено, а з ним, можєливо, і бажання продовжувати дану роботу.”

Микола ГОРВАТ