Закарпатка в тюрмі народилася, в тюрмі й одружилася

Деколи на долю людей випадають не просто труднощі, а справжні випробування, які здаються просто неймовірними. Ольга Денисенко із Виноградова ніколи не порушувала закону, завжди правду вважала найціннішим у стосунках із людьми, не ступала жодного разу на слизьку стежку, але її життя від самого народження пов’язане із в’язницею. Саме там їй судилося народитися.

Як це сталося? Чому? Як місця позбавлення волі позначилися на подальшому житті жінки? Чому вона одружилася із в’язнем? Про це Ольга розповіла «Карпатському об’єктиву».

Від дитбудинку врятувала бабуся

Молода, вродлива, усміхнена, привітна. Здається, цілком успішна жінка. Коли ж вона починає говорити про своє життя, важко навіть повірити, що таке може бути.

«Моя мати вела досить аморальний спосіб життя. Випивала, мала нерозбірливі зв’язки з чоловіками, але завжди була чесною людиною і ніколи не робила протизаконних дій, – каже закарпатка «Карпатському об’єктиву». – Мною вона завагітніла у 24 роки. Хто є моїм батьком – сама не знала, або просто не хотіла казати. За словами бабусі, це був одружений досить забезпечений чоловік. Уже під час вагітності зв’язалася з одним злодієм Миколою. Він був із якогось села… з Тячівського району. Разом вони поїхали в Одеську область підзаробити грошей. Таку версію вона, принаймні, озвучила вдома. То було літо і вона казала, що буде заробляти на пляжі, продаючи морозиво та різні напої. Однак потім стало відомо, що зовсім не торгувати покликав її туди Микола».

На чужині на жінку чекала пастка.

«Мати хоч і випивала, але завжди заробляла на прожиття собі своєю працею, була незалежною, ні в кому не шукала вигоди. Микола ж був справжнім грабіжником. Він нападав на людей і відбирав у них гроші. Одного разу розбив навіть якийсь магазин і виніс звідти продукти та спиртне. Роботи продавчині мати там так і не знайшла, тож вечорами прибирала торгові павільйони біля пляжу. Вони зі співмешканцем винаймали житло і раптом одного ранку до них завітала поліція. Правоохоронці вирахували Миколу. Матір забрали також… вона проходила у справі як співучасниця. Я з’явилася на світ у СІЗО. Миколу посадили на 7 років. Маму після мого народження випустили, їй дали 2 роки умовного покарання. Але я їй не була потрібною зовсім. Вона хотіла залишити мене у дитбудинку. Врятувала бабуся. Саме вона й займалася моїм вихованням, вона всьому навчила у житті і я їй за це безмежно вдячна», – наголошує Ольга.

Через кілька років мати народила ще одну дитину.

«Ми з братом дуже близькі. У нас практично нікого немає. Мати від пиятики захворіла і померла у 32 роки. Бабусі не стало 4 роки тому. Про те, хто є моїм батьком, я так і не дізналася ніколи. Змирилася з цим, хоча дуже цікаво. Василь у всьому підтримує мене. У нього, щоправда, вже давно своя родина і діти. Та вони часто навідуються до мене… у бабусину хату», – зізнається вона.

Кохання шукала у інтернеті

Особисте життя Ольги Денисенко довго не складувалося. У невеликому містечку її сторонилися хлопці, бо думали, що рано чи пізно вона піде материними стопами.

«Зі мною мало хто зустрічався. А ті, хто виявляв увагу, одразу говорили про близькість… думали, що погоджуся. Навіть подруг як таких я не мала. Товаришувала зі мною лише одна дівчина, у якої була також непроста доля. У Каті батьки теж випивали, родина була багатодітною і вона немало натерпілася. У мене ж вдома труднощів не було зовсім, бабуся готова була зірки з неба дістати. Весь час працювала, щоб я ні в чому не мала потребу. У школі я не вчилася дуже добре, але мала хист до в’язання, шиття. Вирішила, що це і стане моєю професією. Із долею змирилася. У коледжі зі мною чомусь також ніхто не особливо дружив. Можливо, сама винна, бо стала відлюдькуватою і замкненою. Із хлопцями й далі не зустрічалася», – запевняє вона.

Утім молода дівчина весь час відчувала самотність і їй хотілося хоч із кимось душевної близькості.

«Я почала знайомитися з хлопцями в інтернеті. Вирішила, що може там знайду щастя. Траплялося різне. Бували навіть випадки, коли на мене виходили шахраї. Вони дуже гарно пишуть шаблонні тексти і словами просто зводять із розуму. Закохана дівчина готова на все, бо щиро вірить, що це – кохання. Мені дуже не вистачало з дитинства чоловічої уваги, тож я спершу велася на всяке. Утім гроші їм дати не могла, бо в мене їх просто не було. Тоді вони розчаровувалися і кидали мене. Із одним чоловіком ми після переписки зустрілися. Та він виявився зовсім не тим, за кого себе видавав. Поводився грубо і нахабно. Тож спілкування ми припинили. Бувало й таке, що домовлялися про зустріч, а хлопець не приходив. Це були миті страшного розпачу», – зізнається Оля.

Познайомилися випадково, виявилося, що це – доля

Із Андрієм Ольга познайомилася сама. Її увагу привернув його допис про собак.

«Я дуже люблю тварин, особливо песиків. Він же писав, що немає у світі більшої відданості, ніж собача. Я й сама так вважаю. Вирішила йому написати, поцікавилась хто він, чим займається. Андрій правду не приховував і одразу зізнався, що перебуває у місцях позбавлення волі, але у всьому дуже розкаюється. Чомусь він став мені таким близьким у той момент. Я відчула, що промайнула іскорка. У мене ж самої життєва стежка почалася з СІЗО», – зізналася вона.

За словами закарпатки, чоловік одразу розповів їй через що опинився за гратами.

«Це була бійка. Вони випили з друзями. Сиділи у кафе… Перебрали усі. Потім хтось когось образив, сказав щось нецензурне, штовхнув… і в бій пішли кулаки. Так буває… Щоправда, так не повинно бути… Але в молодості багато зайвої енергії, а коли організм «підігрівається» оковитою, зайвий адреналін творить далеко не найкращі справи. Андрій із товаришем так побили хлопця, що той дивом залишився живим. У нього були поламані ребра, тріснула голова, був струс мозку і ще маса інших травм. Хлопці каялись, між собою помирилися, але за злочин довелося відповідати. За нанесення тяжких тілесних Андрію дали 5 років. На момент нашого знайомства він відсидів уже майже 4. Сам чоловік родом із Миколаївщини, подія ж трапилася у Києві», – розповіла наша землячка.

Ольга вирішила не чекати, коли термін закінчиться… а брати ситуацію у свої руки. Тож без вагань через три тижні після початку спілкування поїхала з хлопцем на побачення.

«Андрій мені дуже зрадів. Він до останнього не вірив, що приїду! Ми були щасливі, що нарешті побачились. Після кількох хвилин розмови практично незнайомий чоловік… такий далекий, але такий близький водночас… запропонував одружитися. Він розплакався і сказав, що якщо я в біді простягнула йому руку, у моменти радості точно буду поруч. Я погодилась, бо зрозуміла, що Андрій мене може зрозуміти так, як ніхто інший. Він здавався мені надійним і відповідальним. Через три місяці приїхала до нього вже друге і нас розписали. Навіть дозволили провести ніч разом. Через 6 місяців Андрія нарешті випустили на волю і жити він одразу приїхав до мене. Я з великим нетерпінням чекала на той день, готувалася до нього, із братом трохи зробили ремонт у будинку. На мій подив, Василь не заперечував проти моїх стосунків, до всього поставився з порозумінням. Батьки Андрія мене також прийняли тепло. Ми погостювали і в них, а вони були у нас. Родина хороша і те, що трапилося з моїм чоловіком, як на мене, просто несприятливий збіг обставин. Так, він скоїв протиправні дії і поніс за це покарання. Але він не злодій, не вбивця, не ґвалтівник, а цілком нормальна людина», – переконує вона.

Ольга Денисенко живе з Андрієм уже п’ятий рік і каже, що й на мить не пошкодувала про своє рішення.

«Він дуже працьовитий. У нього робота просто горить у руках. Андрій і на будівництві знається, і на сантехніці, і на електриці. Чоловік має хорошу роботу. Спасибі людям, які не побоялися його минулого. У нас росте донечка. Ми будуємо нову хату, купили машину, живемо душа в душу. Спочатку люди ставилися з пересторогою до Андрія, та потім зрозуміли, що він такий, як усі. Після того випадку з побиттям хлопця він абсолютно не вживає алкоголь, не бере в рот ні грама спиртного. У колонії навернувся до Бога, є глибоко віруючим. Загалом я щаслива, що знайшла його. Видно, така вже у мене доля, що я в тюрмі народилася, в тюрмі і одружилася. Головне, що знайшла саме кого, на кого так довго і з нетерпінням чекала», – радісно запевняє Оля.

Марина АЛДОН