Сімерське джерело, що на Перечинщині, добре відоме закарпатцям, і не тільки нам. Усі бажаючі, подорожуючі, туристи можуть зупинитися і набрати безкоштовно смачної води. Встановлено три точки.
Волонтери Перечинщини набирають сімерську воду в пластикову тару і відправляють нашим воїнам на передову.
Кореспондентці «Карпатського об’єктива» волонтерка Іванна розповіла:
– Пишемо оголошення у соціальній мережі Фейсбук про потребу в тарі, люди приносять нам 5-6-літрові бутлі з-під питної води з ручками. Вони практичні у використанні. Відправляємо малими партіями по 10-15 бутлів напряму і через інших волонтерів. Нещодавно відправили 30 бутлів фурою, яка доставляла й іншу допомогу нашим захисникам.
На жаль, підпірна стінка зруйнувалася і обвалилася у декількох місцях, зсунувся ґрунт із крутого схилу. Добре, що не на проїжджу частину дороги, а у рівчак.
– Стінка встановлена давно. В землю просочується джерельна вода, дощовими водами зволожується ґрунт – все це тисне на стінку і вона руйнується, – пояснив пан Сергій. Він проживає в Ужгороді, питну воду для потреб сім’ї набирає тут щомісяця у великі 20-літрові бутлі.
Староста села Сімер Олеся Вовканич-Белеканич розповіла кореспонденту «КО», що найближчим часом спільними зусиллями громади будуть укріпляти берег, для зручності встановлять сходинки до точок з водою, облагородять територію.
Як раніше повідомляв «КО», у березні над середньою точкою хтось поставив ікону Пресвятої Богородиці з немовлям на руках. Наразі ікона обшита жерстю (бляхою), щоб святиню захистити від дощу. Перед образом встановлений невеликий дерев’яний хрестик із розп’яттям Ісуса Христа. Встановити особу, яка зробила цю благородну і добру справу, мені не вдалося. Розпитала і людей, які набирають воду, і старосту села – ніхто не знає.
Не можу оминути і такий факт. Недобросовісні люди викидають прямо на землю пластикові пляшки, одноразові стаканчики для кави, всяке сміття, недопалки, шкірку від бананів, хоча через дорогу на видному місці почеплений мішок для мусора. Місцеві жителі регулярно прибирають довколишню територію, за що їм щира подяка, зокрема часто порає тут Василь Химич.
Тетяна ГРИЦИЩУК, фото автора