Є така байка. Уповів єден король американцю, французу і закарпатцю, ож кулько они на коні проскачут полем – вся тота земля їхня. Но, скаче американець годину, дві, позерать назад: «Ех, та сього ж і мені, і моїм дітьом, внукам на все життя доста!» Скаче француз… годину, дві, три, чотири – покивав коня: «Ой ні, кунь вже не бирує, і землі мені цієї доста». Скаче закарпатець. Година, дві, три… сутки, другі пушли, кунь вже падає, закарпатець встає і біжить-біжить-біжить, айбо сили го покидавуть, і вун падає долу на землю, знімає з голови калап і кидає го уперед з криком: «А йсе щи на парадички!»