Тендітна весняна квітка, з якою пов’язують різні історії та легенди Карпат, масово зацвіла на полонинах Закарпаття.
Зазвичай ми звикли бачити цю червонокнижну рослину навесні, коли її ліловий цвіт пробиває залишки снігової ковдри. Це – крокус. Але осінніми теплими днями бузково-рожеві квіти знов чарують погляд, то вже цвіте шафран, пращур крокуса. Саме слово «шафран» походить, певно, від арабського «зефіран» – жовтий. У далекі часи саме з цієї квітки отримували природній барвник й ним фарбували сандалії та тканину для одягу царських осіб.
Найперші спогади про цю рослину знайдені у єгипетських папірусах та книзі Соломона. Шафран відомий не тільки своєю цінністю для парфумерії, але і як спеція.
Вважалося, що квітка допомагає впоратися з гнівом, глибокими образами та заспокоїти. У Персії жінки при надії носили цвіт з собою, так як думали, що він полегшить пологи та знизить відчуття болю. Також вірили у те, що шафран допомагає у справах кохання. Дівчата підсипали зачаровану приправу на вогнище, щоб назавжди утримати коханого поруч із собою. А для того, що не охмеліти, на свято потрібно було уквітчати голову цими квітами. А от у Європі букет крокусів чи то шафрану є традиційним даром маленькій дівчинці з побажаннями виховати в собі такі риси характеру як оптимізм та стійкість.
За однією з багатьох легенд вважається, що квітку шафрана подарував своїй коханій лікар Валентин, який жив у часи правління римського імператора Клавдія ІІ. Дівчина була сліпою. Але отримавши записку, в якій був яскравий цвіт шафрану, дівчина почала бачити.
Хтось заперечить цвітіння ґейфелевого шафрану восени, а хтось навпаки підтвердить. Але не помітити красу та ніжність цього магноліофіта на вже пожовклих полонинах Закарпаття просто неможливо.
І тепер, коли осіннє сонце тішить останніми променями високогірні полонини гуцульщини, гора Костирівка, що в смт Ясіня, на висоті 931 метр над рівнем моря, вкрилася килимом із шафрановим візерунком.
Софія ПЕКАРОВИЧ, фото автора