На Закарпатті великодніх розваг майже не збереглося. Тепер усі «сидять» у телефонах та Інтернеті. На вулиці в групових іграх годі побачити дітей.
Кореспондент «Карпатського об’єктива» дізнавалася у старших закарпатців, в які ігри гралися та як розважалися під час великодніх свят.
– На стовбур плодового дерева няньо або дід прив’язував мотузку, ставив дошку для сідушки. На цих гойдалках і гойдалися діти та підлітки. Хлопці розгойдували дівчат – було весело. Ніхто не дурачився, бо якщо щось не так, то батьки одразу сварили і наказувати бути обережними і сильно не гойдатися і не кричати на все село, – розповіла 65-річна Василина Михайлівна з Хустщини.
У Малому Раківці, що на Іршавщині, популярною була гра «Кіт».
– Ми одягалися у великодне і йшли після Служби Божої до церкви. Там на території «Імали кОти». У 20 столітті ігри були рухливі, це добре, бо паску, шовдар та колачі треба було якось «зганяти». Тримаючись за руки, учасники, а це були і хлопці, і дівчата, ставали парами один за одним. Обирали кота. Він стояв за декілька метрів і казав: «Задня пара – на впереда (на перед) ». Діти бігли у різні боки, а «Кіт» ловив. Кого зловив, той ставав котом. Бували такі учасники, що годі було зловити їх. Деяким вдавалося бути не спійманим і повернутися до групи. Кіт ловив доти, поки когось не зловив. Спійманий ставав «Котом». Під час цієї гри одразу було видно бігуна. Від бІгання були мокрі, ноги аж гуділи, але були щасливі, бо коли ще як не на Великдень зберешся із сусідами та однокласниками. В інші дні ніяк було, бо школа, а потім корову пасти, – пригадав своє дитинство 72-річний Петро Юрійович.
У цьому селі дівчата дуже любили водити відому «Подоляночку». У «Цінторії» брали участь і хлопчики, і дівчата. Перший учасник наспівував: «Цін-цін-цінторія, розмарія-май, пой, Маріко, межи нас, бо ми тебе любимо, шоколадку купимо». Двоє починали водити хоровод і запрошували нового учасника. Коли всі були у грі, починали «відсіювати»: «Цін-цін-цінторія, розмарія-май, іди, Маріко, геть від нас, бо ти тебе не любимо, шоколадку не купимо». Названий учасник залишав хоровод.
Єлизавета Василівна розповіла, що діти збиралися у сурдику (в гуштаку) і грали у доганялки, схованки, стрибали на скакалках, «ґріцкалися». Від хати далеко не відходили, бо чекали і виглядали маточку з батичком, які приносили мальовані яйця (писанки) і шоколадку.
Тетяна ГРИЦИЩУК