Закарпатське подружжя Василихів повінчалося після 40 років шлюбу

Подружжя Василихів з Перечина проживає разом 40 років. Весілля відгуляли 19 липня 1980-го. Роману було 22, а Надії за два місяці виповнилося 19. Познайомилися на Покрову Пресвятої Богородиці в Невицькому. Народили й виховали двох синів – Романа та Василя. Хлопці виросли, поженилися, батьків порадували онуками, їх уже п’ятеро – троє хлопців та двоє дівчат. На жаль, рік тому помер 14-річний Ромчик.

Роман та Надія повінчалися після 40 років спільного життя. Обряд провів отець Мирослав у греко-католицькому храмі Святого Миколая. Подію відзначили вдома скромно, у сімейному колі, бо тоді якраз діяли карантинні обмеження.

– Радянська влада не вітала церковні обряди. Батько чоловіка був партійним і займав керівні посади, зокрема 20 років у селищній раді був головою та заступником. А мій батько все життя працював у правоохоронних органах, – так пояснила Надія Іванівна причину їхнього пізнього вінчання.

Обидві невістки й обидві свахи – Ірини

У родині Василихів дуже багато збігів. Як вам таке: обидві невістки мають ім’я Ірина, до того ж народилися в один рік – 1983, з різницею у півтора місяця? Та й обидві свахи – Ірини. З одного району – Перечинського.

– У нашій файті з роду-віку не було Ірин. Були Марії, Анни, Юлії. А тепер маємо аж чотирьох Ірин! – посміхається Роман, 63 роки. Надія додала, що й у їхній родині не було жінок на ім’я Ірина. Аби уникнути плутанини, дружину старшого сина кличуть Ірина, а молодшого – Іра. У телефоні Наді записано «Іра Васьова», «Іра Ромова», а свахи – «Ірина Дубриничі», «Ірина Ремета».

Березневі іменинники

Цікаво, що з п’яти членів сім’ї Василихів четверо народилися в березні. Роман-старший з’явився на світ Божий 13-го (1958), син Василь – 14-го (1986), його дружина – 15-го (1983). Ірина народила доньку – 27-го (2012). Іменини відзначають у сімейному колі. Пишних застіль не роблять. Винуватця свята вітають, виголошують тости. За столом довго не засиджуються.

– Цикл березневих свят розпочинаємо 8 Березня. Це свято весни, краси, жінок, тому ми його відзначаємо, незалежно від політичного забарвлення. Чоловіки дарують нам квіти, а ми готуємо вечерю. Цього року вперше порушили традицію – Вася запросив нас до ресторану. Повечеряли, потанцювали, додому повернулися з хорошим настроєм, – розповіла Надя. – Меню скромне, але страви улюблені та святкові. На першому місці – печена картопля з салом. Готуємо також картопляне пюре, пельмені домашні, відбивні, м’ясо по-французьки. Кришимо салати, на стіл кладемо консервовані огірки та помідори. Хто бирує, той може випити 25 грамів коньячку, хто не бирує, той п’є сік або солодку воду. Торт печемо або купуємо, його вистачає на три дні, з’їдаємо по шматочку – ми не солодкоїжки. А ось до дня народження онучки Карінки готуємося серйозно. Вона перша дівчинка, до неї народжувалися тільки хлопці. На 27-ме замовляємо торт. Святковий, дорогий, оригінальний. Надуваємо повітряні кульки, запалюємо свічки, влаштовуємо феєрверки – панує святкова атмосфера. Карінка декламує нам вірші. З гостей приходять її хресні, бабка та дідик з Дубриничів.

Три роки поспіль не святкували її день народження, бо ставалася біда. Хтось із нас того дня потрапляв до лікарні. З етичних міркувань не буду говорити про наші проблеми зі здоров’ям. Але хотіла би сказати, що коли чоловік зліг у лікарню з обширним ішемічним інсультом 27 березня 2015 року, то лікарі не давали йому на життя ані три відсотки. Ужгород відмовився від нього, відправили додому помирати. З того світу повернув Ромія наш перечинський лікар-невропатолог Василь Готрович. Світла йому пам’ять.

Вася мав народитися дівчинкою

Надія розповіла цікаву історію про свою другу вагітність:

– Вася мав народитися дівчинкою. Тоді не було УЗІ, стать майбутньої дитини визначали за симптомами жінки та розміщенням плоду – тягне на солоне чи солодке, плід високо чи низько. Усе вказувало на те, що в мене буде друга дівчинка. Я навіть купила золоті сережки та ланцюжок. Заушнички дуже гарні й оригінальні. Майже 30 років лежали в скрині. Тепер їх носить Карінка.

Ще жили батьки чоловіка. 13-го ми відгуляли день народження Ромія. Пішов у нічну зміну на хімзавод. Майже опівночі в мене почалися перейми. Із свекрухою пішли до пологового, це за п’ять хвилин ходу від нашого дому. За пів години я народила. Почувши новину, акушерки: «Маєте леґіня», я, звісно, здивувалася. Але найбільше зачудувався чоловік. Уранці прийшов у відділення, а сестричка з порога йому: «Ти що без квітів? У тебе хлопець». Як стояв, так застовпів, у нього відняло мову. Дивився на неї й не знав, що робити і що сказати. Прийшовши до тями, щасливий поспішив додому обрадувати своїх батьків. Баба була рада: «Та й слава Богу, що хлопець». Онука назвали на честь діда. Той дуже любив Васю.

Чи уживаються «подвійні знаки»?

Троє членів сім’ї – Риби. Надія народилася під знаком зодіаку Терези. Каролінка – Овен. Цікавлюся, як уживаються в одній хаті подвійні знаки зодіаку.

– Великого значення гороскопам не надаю. Спільну мову знаходжу з усіма, вживаюся також з усіма. Певний час обидві невістки жили тут, ми разом купували продукти, готували обіди, з мого боку як свекрухи не було до них прискіпувань. На мене скаржитися не можуть, – посміхається Надія.

– Мама каже правду, – підтверджує невістка Іра. – Ми з нею однаково думаємо. Обговорюємо, радимося, що купити, що приготувати на обід.

Ми з чоловіком обоє Риби, різниця – один день, але в нас характери різні. Я творча, ніжна людина, не люблю бути в центрі уваги, а Вася – навпаки, душа компанії. Моя сестра – теж Риби, народилася в лютому, але ми дуже різні. Те, що пишуть у гороскопах, не завжди варто сприймати за чисту монету.

Найкращий подарунок – дружина

Питаю, які подарунки дарують іменинникам.

– У нас не прийнято дарувати традиційні подарунки, ті ж труси-носки, – каже Надія Іванівна. – Одяг, взуття кожен купує собі сам. Мій чоловік любить парфумитися, у радянські часи купувала йому одеколони, а потім перейшла на туалетну воду. Можу подарувати засоби для гоління. Ми поженилися 19 липня. На 19-ліття, яке я мала 25 вересня, чоловік купив мені французьку помаду. Якісна, дорога. Але морквяного кольору. Ну куди мені з яскраво-оранжевою помадою? А ще подарував білу хустку в коричневий горошок. Гарна, але була не до смаку. Подивившись на ці подарунки, я сказала йому: «Ромо, я тебе дуже люблю, поважаю твій вибір, але більше не даруй мені таке». Образився, бо за помадою їздив аж до Ужгорода. Даремно я так сказала, потім жалкувала. Роман казав так: «Що ти ся любить, то й купуй».

На ювілей готуємо пам’ятні подарунки. Наприклад, великі картини, ювелірні вироби. На 50-річчя чоловіка замовила в мукачівського художника ікону «Серце Ісуса». Вона дуже гарна, вдала, прикрашає нашу оселю. На 30-річчя подарувала Васі срібний ланцюжок та медальйон із зображенням Миколая Чудотворця.

У свою чергу, Роман зізнався, що любить отримувати подарунки від дружини. Йому всі сподобалися, та найкращим вважає подарунок долі – це дружину, яку послав йому Господь Бог.

Тетяна ГРИЦИЩУК

Фото з архіву родини Василихів