Карпатський «Шлях гуні»: від сивої давнини до сучасності

Ще якихось пів століття тому чи не кожен житель села Річка, що на Міжгірщині, у цю пору одягав гуню. Цей теплий верхній одяг з овечої вовни захищав горян від пронизливого вітру, дощу та снігу. Гуня – це щось більше, ніж просто одяг. Це справжній оберіг, який гріє душу і тіло, кажуть річанці.

Народні майстри села Річка передають свої знання і вміння з покоління до покоління вже протягом багатьох століть. Ремесло виготовлення гуні пов’язане з традиційним полонинським господарюванням у Карпатах, адже сировиною слугує саме овеча вовна. Після обробки з вовни роблять нитку, яку тчуть на старовинних дерев’яних кроснах. Остаточно тканину обробляють водою у валилі, спеціальній споруді на гірському потічку.

Гуня є частиною народного вбрання українців Закарпаття. Зараз її можна побачити на виступах фольклорних колективів або фестивалях, які відбуваються на Закарпатті. Але в селі Річка є можливість на власні очі простежити процес виготовлення гуні, поспілкуватися з майстринями, долучитися до ткання і навіть придбати вироби з вовни.

Усе це можна зробити у рамках туристичного проєкту «Шлях гуні», який днями презентували на Закарпатті. Це інноваційний туристичний продукт, що поєднує природні ландшафти мальовничих полонин Боржави, традиційне полонинське господарювання та виробництво гуні – одягу з овечої вовни для верховинців.

За словами Владислава Товтина, керівника проєкту, ідея створення виникла, коли його організатори роздивлялися старовинні фотографії з весілля в с. Синевир. На цих знімках молодята були одягнуті в старовинні кожухи, які називаються гунями. Колись ремесло виробництва гуні було поширено по всьому Закарпатті, але з часом почало зникати. Кожух був символом достатку та багатства, використовувався в народних обрядах.

– Це ремесло почало відмирати через зникнення традиційного господарювання. Гуня є традиційним полонинським одягом. На щастя, в деяких селах Міжгірщини та Воловеччини ще залишилися майстрині, які знають це ремесло, – каже Владислав Товтин. – Одним із головних осередків є село Річка. В ньому виготовляють звичайні гуні, так звані вівчарські, та джергу (варіант ліжника).

У письмових джерелах Річка вперше згадується в 1600 році. У 1715 році населений пункт можна знайти під угорською назвою Кіш-потік, тобто Малий потік. Можливо, ця назва пов’язана з тим, що в селі є залозисто-кислі мінеральні води. Джерел тут налічується близько 13-ти, одне із них Квас – знаходиться в центрі села.

Основним заняттям жителів було скотарство та землеробство. Основним матеріалом для одягу горян була, звичайно ж, овеча вовна, з якої виготовляли джерги, гуні, доріжки. Річани і донині ходять у гунях. Мовляв, це екологічно чистий національний убір. Вважається, що вівчар без гуні – не вівчар. Вона від холоду зігріє, а у дощ – за плащ править, бо зі щільного ворсистого полотна вода стікає на землю. В пухнастій білій гуні, яка личить і вибагливій модниці, затишно і тепло. Вовна трішки колеться, та байдуже, бо вона не лише зігріває, а й має лікувальні властивості. Застудився – на ніч у гуню. На ранок хворобу як рукою знімає, вважають річанці.

Тож завдання проєкту – провести промоцію цього давнього ремесла, аби воно далі існувало та розвивалося у поєднанні із сучасним туризмом.

Річка – чудове місце для відпочинку в Карпатах. В селі є кілька готелів і садиб зеленого туризму, які надають послуги туристам на будь-який смак.

Культурний маршрут «Шлях гуні», який проходить селом і його околицями, дає можливість зануритися у світ первозданної природи Карпат, народних традицій та історії нашого краю.

– Найперше – потрібно було розробити пішохідний туристичний маршрут у селі Річка і на його околицях. Для його проходження потрібно пройти буковий ліс на Боржавську полонину, звідки відкривається чудовий краєвид на гори Гимба, Великий Верх та Стій. Там можна побачити два господарства, де утримують худобу: овець та кіз. Власне, місце, звідки береться вовна для виготовлення гуні. Спостерігати за процесом виготовлення сиру, вурди та бринзи. Якщо, наприклад, туристи поселились десь у Річці, то зранку вони можуть перейти на сайт нашого проєкту, і за допомогою мапи пройти маршрут протягом 7-9 годин. Тобто, він розрахований на весь день. Протяжність туристичного шляху в селі майже 16 км, – пояснює Владислав Товтин.

За словами керівника проєкту, у Річці проведуть низку тренінгів, участь в яких будуть брати спеціалісти в галузі зеленого туризму та виготовлення народного одягу. У людей, які приходитимуть в гори, буде можливість поспілкуватися з майстринями і побачити сам процес.

– Ми хочемо показати людям справжнє Закарпаття з його особливостями та традиціями. Проєкт повинен стати поштовхом для розвитку сільського туризму та підвищення економічної спроможності цього гірського регіону, – каже Владислав Товтин.

Дійсно, процес створення цього карпатського одягу – унікальна річ. Гуня виготовляється протягом двох років! Нині ж Річка й зосталася єдиним у краї місцем, де ще роблять гуні і коцовані.

Гуню-коцованю виготовляють так само, як і звичайну гуню із вовни. Але вовну не махають, а прядуть на куделі тонкі нитки. Основу виготовляють теж із конопляних або лляних ниток. Але коли тчуть гуню-коцованю, то вовняні нитки закріплюють за основу та витягують приблизно на 4-5 сантиметрів. Гуні-коцовані носять переважно чоловіки, в основному вівчарі, тому що вони не промокають на дощі й захищають від холоду.

Старожили розповідають, що їхні предки носили гуні і взимку, і влітку. До всякого випадку життя була інша – на похорони одягали чорну або сиву, на весілля – білу.

Сьогодні річанська гуня – не лише бажаний сувенір для туристів, але й особливий бренд села. Будемо сподіватися, що вже незабаром, аби зануритися у справжній дух Карпат і побачити унікальне ремесло, до Річки їхатимуть туристи з усіх усюд. Адже недарма річанці співають у своїх коломийках:

Ой, файне село Річка

Ніщо і казати.

А ще в нашому селі

Знають гуні ткати.

Христина БІКЛЯН