«Дорога – найкращий учитель»: як пройти пішки всю Україну

У нього за плечима – невеликий рюкзак та велика мрія стати екскурсоводом. 34-річний черкащанин Руслан Нищик обійшов майже всю Україну і навіть установив власний піший рекорд – подолав понад 75 км за добу. Відвідав Руслан і Закарпаття. Каже, таких привітних людей – ніде не зустрічав. А від Ужгорода чоловік узагалі у захваті.

– Це місто, яке закохує в себе. Воно дійсно особливе, зі своїм шармом. Старовинна архітектура переплітається із сучасністю дуже гармонійно. Ще я звернув увагу на мініскульптури. Подібного не бачив ніде в Україні. Дуже цікаво! Ужгород – місто, відкрите для кожного: в цьому його головна родзинка, – наголошує Руслан.

Хлопець виріс в інтернаті на Черкащині. Утім це його не зламало, а навпаки – загартувало. Каже, поставив собі ціль – знайти своє місце під сонцем і стати щасливим. Руслан – майстер на всі руки. Але з початком карантину роботи поменшало. Тож вирішив, що використає цей час, аби побачити рідну країну.

– Про закордонні мандрівки я навіть не мрію. У мене немає не те, що грошей, а навіть паспорта! Але я вирішив, що це не привід для печалі. Чому не подорожувати Україною? Ось так, одного прекрасного дня, я склав усі свої скромні пожитки у рюкзак і вирішив їхати мандрувати, – розповідає відчайдух.

До кількамісячної подорожі Руслан Нищик особливо не готувався. Завантажив у телефон маршрут, зібрав необхідний мінімум речей: паспорт, телефони, палатку, зубну щітку і гайда в дорогу. Спочатку йти було важко – ноги довго звикали до навантаження, але згодом середня швидкість хлопця розвинулася до 20 км на добу. А далі він встановив власний рекорд – понад 75 км за день! Це неабияке досягнення, враховуючи щоденне навантаження та принципове невикористання жодного з видів транспорту.

– Ви знаєте, мене зовсім не болять ноги. Багато людей, яких я зустрічаю на своїй дорозі, дивуються: як це так, стільки йти? А мені подобається: дорога – найкращий учитель. І мені зовсім не нудно наодинці із собою. Звісно, світ не без добрих людей. Мені так часто допомагають: годують, одягають, дорогу показують. Я все це із вдячністю приймаю і молюся за кожного. Так мене навчили монахи в монастирях, де я часто зупиняюся. Вони приймають мене, іноді я допомагаю їм чимось, а вони, у свою чергу, допомагають мені. Звичайно, іноді я зупиняю машини, аби добратися автостопом. Бо ж не завжди пішки йти, колись можна і під’їхати, – розповідає Руслан.

Загалом хлопець подолав тисячі кілометрів України. Побував майже у всіх обласних цетрах, на більшості вершин. Каже, гори – просто обожнює. Тож мріє стати гірським провідником. Мандрівник підкорив одразу дві вершини одним махом. За один день вибрався на Говерлу і Петрос.

– Об’їздив я все Закарпаття. Був також у Тернопільській, Львівській областях, Івано-Франківській. Побачив багато неймовірно красивих місць. Особливо запам’яталися екскурсія Йозефа Бартоша по замку Сент-Міклош на Закарпатті, дерев’яна церква в Дрогобичі, ландшафти на півночі Тернопільщини, Шацькі озера, гора Піп Іван. Найбільше мені подобаються гори, старовинні замки, церкви, – розповідає Руслан.

Відсутністю грошей і стабільного нічлігу мандрівник не переймається.

– Пригадую, коли вночі до палатки, біля Унівської лаври, підібралася чи то лисиця, чи то вовк. Бачу – очі світяться, я ледве того звіра відігнав. Було дійсно дуже страшно. В містах я взагалі розкладаю палатку біля відділків поліції. Вночі розкладу, а скоро зранку зберу. Зате сплю спокійно. Знаю, що ніхто до мене не буде чіплятися. Загалом під час моєї подорожі було всяке. Навіть було таке, що у повінь потрапив. Але загалом вірю, що все дається нам для досвіду: щоб стати мудрішими і сильнішими, – каже мандрівник.

Загалом Руслан Нищик переконаний: дорога вчить нас цінувати життя таким, як воно є. Радіти кожному світанку і заходу, приймати радості та печалі, а ще – не прив’язуватись до людей та предметів.

Христина БІКЛЯН