На Закарпатті є багато струмочків, потічків. Для переходу люди встановлюють кладку, помостину з дощок або колод, стовбура дерева.
– Аби уникнути небезпеки і не впасти у воду, то найкраще бирь (так жителі Малого Раківця, що на Іршавщині, називають кладку) ставити широку, з поручнями з обох боків, – із знанням справи каже Петро Васильович кореспонденту «Карпатського об’єктива».
У селі є три потічки із назвами та багато невеликих струмочків, які можна перейти вбрід. Люди, які проживають неподалік потока, встановлюють бирь, аби було зручно перейти на другий бік берега. Є вузькі, з одного стовбура, а є і широкі, зроблені з дощок.
– З якого дерева роблять кладку і з якого найдовше прослужить? – цікавлюся у свого співрозмовника.
– Бирь можна робити з будь-якого дерева, але найкраще з вільхи, осики, дуба. Деревина має бути здорова. З вільхи кладка прослужить 4-5 років. Зі старого дуба – 15-20 років. Деревина під відкритим небом намокає, з часом трухлявіє.
Кладкою через потік користуються не тільки люди, а і тварини.
– Я неодноразово бачив на снігу сліди звірини, зокрема лисиці, куниці.
Взимку під час морозної погоди кладка вкривається льодом, тому треба йти по ній обережно, тримаючись за поручні.
– Був такий випадок. Господар ішов до лісу по дрова, за ним біг пес. Тварина не втрималася на льодяній кладці і впала у воду. Іван допоміг собаці вибратися із води, мусів повернутися додому, – пан Петро розповів відому в селі історію.
Тетяна Грицищук, фото автора