На Березнянщині ростуть 117-річні велетні дугласіі. Фото

Ці могутні дерева сховалися у густій лісовій гущавині. Але коли заходиш у глибинку лісу, то очей не можна відірвати від 117-річних велетнів. Їхні стовбури, немов колони, підіймаються на висоту понад 35 м, сягають більше метра в товщині.

Дугласія зелена тисолиста, яку ще називають псевдотсугою Мензіса, – один із найперспективніших екзотів, який широко впроваджується в насадження у Західній Європі. Не так давно в сусідній Словаччині бурелом повалив 2 млн куб. м лісу, десять років тому вітровал знищив 12 млн куб. м лісу в цілій низці країн, починаючи з Франції, Іспанії і аж до Німеччини, Австрії, Угорщини, Чехії. Оперативно відреагувавши на природні катаклізми, там дружно взялися за відновлення насаджень, приділяючи значну увагу стійким породам, у тому числі, й дугласії. У Франції, наприклад, вона вже займає в межах 20 тис. га.

Крім того, що вони величаво прикрашають навколишне середовище, дугласіі ще й мають паспорти і відносяться до еліти.
При вивченні насіннєвого потомства таких дерев у багатьох випадках вдається простежити спадкову передачу цінних ознак. Такі плюсові дерева отримують статус еліти. На базі їх використання і будується лісове елітне насінництво.

На території лісового фонду Жорнавського та Лютянського лісництв атестовано плюсові особини ялини дугласії. Ці дерева завезені нашими пращурами з Північної Америки і посаджені на території Великоберезнянщини, Перечинщини та Ужгородщини. Вони дуже добре акліматизувалася в умовах гірського краю і стали його окрасою. Дугласія має могутню кореневу систему, чим пояснюється стійкість дерев проти вітровалів. Порівняно з місцевими лісотвірними породами не погіршує, а в багатьох випадках поліпшує фізико-механічні властивості ґрунтів. Змішані буково-дугласієві деревостани сприяють кращому розкладанню підстилки, збільшують вітростійкість насаджень, підвищують родючість ґрунту. Дуже важливо, що порода стійка до хвороб і шкідників…

Юлія Давидова