«Кожен виїзд – той ще екстрим»: Михайло Чохняй про гарячі будні рятувальників

Він не з тих, хто вважає себе героєм, хоча його роботу обирають тільки мужні та сміливі відчайдухи, адже їхня місія – рятувати людей, боротися з підступними стихіями і допомагати тим, хто цього потребує.

Скромний та позитивний, завжди усміхнений, 30-річний Михайло Чохняй із хустської Ізи – сержант служби цивільного захисту, командир відділення ДПРП (с. Драгово) 10-ої державної пожежно-рятувальної частини м. Хуст УДСНС України у Закарпатській області. Працює у службі три роки. Каже, професію обрав за покликанням, адже з дитинства мріяв рятувати людей.

На службу Михайло заступає о 8-ій ранку. Графік роботи – доба через три. Його чергування як командира відділення розпочинається з прийому зміни, перевірки автомобілів, технічного обладнання тощо.

«Щодня рятувальники відпрацьовують нормативи – спеціальну фізичну підготовку, приміром, бойове розгортання чи підіймання по штурмовій драбині на навчальну вежу. Все за розпорядком. А ще, – розповідає Михайло, – пожежники пишуть конспекти на різні теми і виконують завдання з гуманітарної, функціональної підготовки, тобто відточують свою майстерність на теоретичних і практичних заняттях. Але якщо цієї секунди пролунає сигнал тривоги, повинні відразу кинути всі справи і менш як за хвилину одягнути на себе захисне спорядження та виїхати на виклик».

Оскільки пожежники і рятувальники вже кілька років працюють як єдина структура, тому крім, власне, пожеж їх викликають і на інші події. Наприклад, аварії, підтоплення, буревії, обвали будинків.

«Наша робота насправді дуже небезпечна. Кожен виїзд – той ще екстрим. Може трапитися що завгодно: вибухнути балон, впасти палаюча стеля, можна отримати дуже сильні опіки. Ситуації бувають різні. На щастя, трагічних випадків під час моїх чергувань не було. Однак відчуття занепокоєння, здається, ніколи не залишає, адреналін інколи просто зашкалює. Пригадую випадок, коли гасили пожежу в багатоповерхівці. Після підняття драбиною на місце пожежі як глянув униз, то аж моторошно стало. Але швидко опанував себе. Утім, мушу зізнатися: відколи став батьком чудової донечки Єви, то відчуття самозбереження ще більше загострилося, тому докладаю максимум зусиль, аби добре виконати роботу й цілим та неушкодженим повернутися з виклику. І хоч типовий рятувальник – сильний і стійкий чолов’яга, психологічне розвантаження, переконаний, потрібно всім. Я, до прикладу, знаходжу його у спорті», – скромно зізнається Михайло.

«Чому скромно?» – запитаєте ви. А тому, що спорт – це теж його стихія. Михайло – кандидат у майстри спорту з пауерліфтингу. У вільний час тренує в одному з місцевих фітнес-центрів. І, як на мене, це не дивно, бо ж рятувальник мусить бути сильним та спортивним, адже слабка фізична підготовка бійця Служби порятунку може негативно вплинути на виконання завдань за призначенням, а ціна помилки, не дай Боже, є аж занадто високою – чиєсь життя.

«За першою освітою я реабілітолог, закінчив факультет «Здоров’я людини та фізичної реабілітації» Хмельницького національного університету. Згодом у цьому ж виші заочно здобув технологічну освіту. Протягом кількох років особливо захоплююся пауерліфтингом. Своїми навичками радо ділюся з іншими, маю спортсменів, яких готую на змагання і, що відрадно, вони гідно виступають не тільки на обласних, але й всеукраїнських змаганнях», – гордо ділиться думками тренер-рятувальник.

А ось своїми досягненнями скромний молодий чоловік хвалитися не поспішає. Хоча і сам гідно захищає честь Закарпаття у складі збірної області з пожежно-прикладного спорту. Так, цього року наприкінці червня Михайло успішно виступив у Львові на Всеукраїнських змаганнях «Найсильніший пожежник-рятувальник», продемонструвавши високу фахову та фізичну підготовку.

«Я вважаю, що людина у будь-якій професії повинна постійно розвиватися, набувати нові знання, рухатися вперед. А пожежник-рятувальник  – тим паче безперервно вдосконалюватися як у моральному плані, так і у фізичному. Потрібно вміти діяти правильно  і швидко у будь-якій ситуації, використовувати ті сили, які маєш, не боятися прийняття рішення.  Тому, відрадно, що наші фахівці постійно вдосконалюють свої професійні навички, радо переймають досвід іноземних колег, адже досвідчені спеціалісти у нашій роботі – не просто запорука успіху, а чиєсь врятоване життя. Так, до прикладу, минулого року хустські рятувальники разом з польськими колегами опрацьовували програму навчань з організації аварійно-рятувальних робіт під час дорожньо-транспортних пригод для екстрених служб нашої області. Зокрема, 8 рятувальників 10-ї державної пожежно-рятувальної частини м. Хуст на чолі з начальником підрозділу Романом Оросом пройшли практичний курс навчання щодо роботи із сучасним гідравлічним аварійно-рятувальним обладнанням відомої австрійської фірми та отримали відповідний сертифікат. Хлопці мали змогу ознайомитися і з іншою технікою, обладнанням та спорядженням, яке використовують польські колеги для ліквідації різноманітних надзвичайних подій та ситуацій. Опісля подібний тренінг з польськими колегами-інструкторами відбувся уже у Хусті, – продовжує Михайло. – Звісно, у цьому велика заслуга керівництва, яке дбає про розвиток колективу. Тож, без сумніву, нам із ним пощастило. А ще надзвичайно горджуся своїми колегами – це люди направду віддані своїй роботі, готові ризикувати своїм життям кожної миті задля порятунку інших».

До речі, кажуть, що рятувальники часто вірять у прикмети та забобони. До прикладу, нібито бійці ніколи не миють колеса, приймаючи зміну – це до пожежі. Однак Михайло вщент розвіяв цей міф, назвавши абсурдним, адже зміну потрібно здавати в ідеальному порядку – це закон, який обговоренню не підлягає. Однак про одну з особливостей спілкування рятувальників все ж розповів, зауваживши, що побажання сухих рукавів таки вважають особливим: не можна пожежникам на чергуванні бажати «Доброї ночі», бажають замість цього «Сухих рукавів». І те, що пожежники складають речі так, щоб можна було одним махом застрибнути в чоботи, надіти штани, а в наступну секунду накинути куртку, схопити шолом і залізти в машину – також правда. Адже у них є всього декілька хвилин, щоб зібратися і виїхати на виклик: найменше зволікання може коштувати комусь життя.

Тож щиро бажаємо хустському герою сухих рукавів та якнайменше тривожних викликів!

Богдана КЛЕКНЕР