«Канада мені до душі» – історія закарпатця на іншому кінці світу

Кілька років тому герой нашої статті – закарпатець Роман Онищак після закінчення університету переїхав жити і реалізувати свої мрії до Канади і, за його словами, не збирається повертатися.

«Іноді кажуть, чи то жартома, чи то всерйоз, що Канаду побудували українці. Але я й уявити не міг, що і сам колись стану будівельником або «цеглинкою» цього будівництва.

Ще в 2007 році я, будучи студентом, вирішив узяти участь у програмі «Work and Travel». Хотілося побачити світ і заодно трохи підзаробити. Майже півроку я провів у США, суттєво «підтягнув» англійську мову, побував у п’яти штатах, непогано підзаробив, працюючи офіціантом у різних кав’ярнях, та зрозумів, що мені до душі все це, і після завершення вишу вирішив спробувати вписатися в цей новий для мене, але такий комфортний світ.

Але вибрав я Канаду, а не США. В Канаді більш спокійне і розмірене життя. Та й клімат мені дуже подобається, подібний до того, який у нас удома – на Закарпатті, а жити набагато легше, бо все створено для комфорту звичайних людей.

Як часто кажуть канадці, «first things first» – «спочатку про головне»: рівень і якість освіти в Канаді просто зашкалює. Система створена і «заточена» під людей, які хочуть учитися. Кожен студент отримує магнітну картку з унікальним кодом і фотографією, яка дає купу переваг. Можна, до прикладу, орендувати ноутбуки, книги, бронювати кімнати для групових занять із проекторами і плазмовими телевізорами, користуватися безліччю безкоштовних електронних сервісів. Професори тримаються зі студентами як друзі, можна задати їм по e-mail будь-яке питання щодо навчання та отримати відповідь протягом 24 годин.

Що важливо, викладач тут не просто теоретик, який вивчив напам’ять пару книг, – більшість викладачів працюють у великих компаніях або володіють власним бізнесом, тому мають практичний досвід і з ентузіазмом дають ділову професійну пораду.

Звичайно, це недешеве задоволення. Іноземці платять у кілька разів більше, ніж канадці, але справа того варта. Щодо офіційного працевлаштування після навчання не в Канаді – якщо вам і вдасться відкрити робочу візу в Канаду, то тільки по тих позиціях, в яких країна зацікавлена. І чекати цього можна дуже довго. Отримати роботу або побудувати власний бізнес у Канаді набагато легше саме з місцевим дипломом про освіту. Канадці довіряють тільки своїм університетам. Тому я принципово вирішив отримати диплом ще й канадського вузу.

Я живу і працюю у Торонто – найбільшому місті Канади, її фінансовій столиці, і тут роботи для всіх бажаючих достатньо. Більшість моїх знайомих, які ще навчаються тут, підробляють на низькокваліфікованих посадах, де можна пристойно заробити, але перспектив мало: офіціант, касир, бармен і т. д. Такий підробіток може покривати всі місячні витрати. Нещодавно бачив статистичну таблицю, де порівнювалося, скільки потрібно працювати в різних містах, щоб купити останню модель айфона. На перших місцях опинилися Лондон і Нью-Йорк (близько 20-22 години), на сьомому місці Торонто (35 годин), на 134-му – Київ (627 годин).

Ті, хто отримав освіту в місцевому коледжі, переважно працюють у хороших компаніях і одержують пристойну зарплату. Більшість громадян Канади – це середній клас, які мають хороший дохід і кожен може дозволити собі власний автомобіль, комфортне житло, всі звикли до якісної щорічної відпустки тощо.

Щодо відпочинку, до речі… Візитною карткою Торонто є знаменита вежа СN Tower. Всередині є ресторан, який обертається навколо своєї осі, і оглядовий майданчик. У місті прекрасний акваріум (Ripley’s Aquarium), великий парк атракціонів, зоопарк, різні музеї і картинні галереї. Можна просто із задоволенням гуляти красивими вуличками з безліччю магазинів, ресторанів і барів. Якщо ви приїхали в Торонто вперше, раджу з’їздити на Ніагарський водоспад. Неймовірні відчуття переповнюють, коли ти стоїш на оглядовому майданчику, а за кілька метрів він тебе гігантський потік води просто падає вниз і звук від цього чути на кілька кілометрів.

Діловий центр Торонто (Даунтаун Торонто) – одне з найпривабливіших місць для туристів. Простягається на південь від вулиці Блур, між Батус стріт і Дон Валей Парквей. У Торонто є знаменита на весь світ «Зала хокейної слави», в якій є музей хокею.

Ще дуже гарні Великі Американські озера, які є одними із найбільших прісноводних басейнів Землі. Також багато національних парків та національних паркових резервацій. Коротше кажучи, відпочити є де.

Можна з’їздити на вихідні і в США – за наявності візи і вільного часу.

Загалом, люди тут дуже привітні і чуйні – в метро чи громадських закладах харчування завжди притримують двері, якщо запитати дорогу у перехожого, він обов’язково дістане телефон, подивиться карту і ледь не доведе вас до потрібної адреси. Скрізь є кнопки автоматичного відкривання дверей, якими користуються інваліди. Тут інвалід – повноцінний член суспільства, створені всі умови для його самостійного пересування. Зручна транспортна система, ніяких звичних нам міських маршруток, тільки автобуси і трамваї, які курсують від кожної станції метро; зручні розв’язки, що дуже важливо, оскільки практично кожна сім’я володіє двома-трьома машинами.

Що теж цікаво – медицина в Канаді безкоштовна. Ну, зрозуміло, за неї все одно платять громадяни країни: витрати на медицину покриваються з їхніх податків. Але якщо порівнювати з Україною, різниця величезна: грошові потоки дійсно доходять до лікарень і контролюються державними органами, тому якість обслуговування дуже висока.

А для іноземців існує страховка, яка обходиться у 10 доларів на місяць. Без страховки тут усе непристойно дорого. Наприклад, огляд у стоматолога коштував мені майже 200 доларів, які потім покрила страхова компанія.

Коли я вперше приїхав, то отримав шок від цін на продукти харчування. Сходив один раз до магазину – і мінімум 50-70 доларів «втратив». Але насправді витрати на їжу – це зовсім невеличка сума щомісячних витрат звичайної канадської сім’ї.

Не скажу, що їжа тут смачна. Кухня не балує різноманітністю, багато занадто жирних страв. На щастя, я вмію готувати, і роблю це регулярно. Було приємно виявити, що в Торонто повно українських магазинів, де можна купити знайомі продукти. Але домашнє сало і пікниця у батьків усе одно найкраща. Батьки кілька разів на рік відправляють мені домашні смаколики і українські цукерки. А ще я дуже люблю угорські сирки в шоколаді «Туро Руді». Без них і життя не життя, і я не я!

Але тут немає часу розпускати нюні. Потрібно працювати, щоб досягти успіху і поставлених цілей. Звичайно, переїзд – це стрес, особливо спочатку, коли опиняєшся в абсолютно чужій країні, поруч немає рідних, близьких і друзів. Але ж я приїхав сюди, щоб знайти щось нове, тому намагаюся все приймати як належне і не жити минулим.

У Канаді дуже багато українців – близько 1,5 мільйона (третя в світі за величиною діаспора), тут є цілі українські квартали у містах, церкви, університети, магазини, бари і кав’ярні. Маленьку Україну тут можна знайти в багатьох місцях, плюс до всього вона живе в кожному з нас. Моя дівчина з Чернівців, найкращі друзі з Іршави та Івано-Франківська.

Канада – країна можливостей, із величезним потенціалом для власного зростання. У цій країні кожен може знайти себе і те, що хоче. Для мене особисто це величезна поліпшена модель України, де немає корупції, всі платять податки і живуть мирно та щасливо, в гармонії з природою.

Ви будете сміятися, але тут часто у стрічці новин можна побачити такі заголовки: «У Саскачевані олень налякав людей, намагаючись зайти в «Старбакс». Напевно захотів кави?» або «Ведмедиця з дитинчам стала причиною пробки в Галіфаксі». Чесно зізнаюся, мені такі новини до душі. Як і все життя в Канаді», – підсумував свою розповідь наш земляк Роман Онищак.

Юрій КОПИНЕЦЬ