Найважче в подорожах – зрушити з місця

Подорожі – це завжди захоплююче, весело та цікаво, а якщо ще й мальовничими незвіданими куточками на власному мотоциклі, то взагалі казка! Цих міркувань дотримується ужгородець Андрій Петрище. З року в рік він долає складні маршрути протяжністю в декілька тисяч кілометрів, відкриваючи для себе незвідані куточки європейського континенту.

Коли у тебе з’явився потяг до мандрів?

По-перше, я народився за кордоном, у Чехії. Через рік після розвалу Радянського Союзу батьки повернулися до України. Мама мені до цих пір згадує, що я народився «в дорозі» і з того часу я постійно кудись їду. Поки я ріс, ми з батьками весь час їздили по Україні.

Чи пам’ятаєш, якою була перша поїздка за кордон?

Перша моя самостійна подорож відбулася після купівлі мотоцикла, десь у двадцять. Спочатку ми з друзями їздили нашим краєм, потім виїхали до сусідньої Угорщини, в місто Ніредьгаза. Тоді ми проводили ніби підготовку до більшої подорожі, робили страхові поліси, візи. В той час діяв дозвіл малого прикордонного руху, тому особливих проблем не виникло.

Що було далі?

Пізніше ми вирушили у більш тривалу подорож до Румунії. Ми проїхались найбільш високими та мальовничими автошляхами Трансальпіна та Трансфагараш. Перша дорога пролягає на висоті понад 2 тисячі метрів. Місцеві називають її «дорога диявола». Трансфагараш справедливо вважається найгарнішим гірським серпантином Європи, разом з тим – найнебезпечнішим. Тоді ми мали проїхати всі Балкани, але через технічні моменти я вирішив повернутися назад.

Через короткий проміжок часу вирішив сам поїхати в Альпи – це була авантюрна поїздка. Рідні та друзі намагалися мене відмовляти і я розумів, що це небезпечно. До того ми їздили компанією по 2-5 людей. Попри все я вирішив їхати. Уже під час подорожі познайомився з великою кількістю цікавих людей – такими самими мотоциклістами, як я, і просто туристами. Тоді я проїхав Австрію, Угорщину, Німеччину, Швейцарію, Італію. Дорога моя пролягала й через перевал Стельвіо (Італія), який входить до топ-10 найнебезпечніших перевалів світу. Він знаходиться на висоті 2758 метрів. Для мотоциклістів назви цих перевалів значать багато, адже ми всі мріємо на них побувати.

Минулого року я здійснив більш тривалу поїздку – протягом місяця відвідав близько 20 країн. Невелику частину цього шляху подорожував із друзями – з Нідерландів до Норвегії. Далі шлях продовжив сам.

Але ж радість від подорожі тобі дає не тільки мотоцикл?

Так, я завжди намагаюся поєднувати подорожі на мотоциклі та альпінізм. Тому завжди беру із собою потрібне спорядження, щоб можна було залишити мотоцикл та помандрувати в горах, переночувати в палатці. Важливо, що подорож на мотоциклі, на відміну від автобусних турів, дає можливість спланувати маршрут навіть незвіданими глибинками, де туристів практично немає. Саме маленькі містечка та села відображають справжнє життя країни, адже топові туристичні місця нічого, крім картинки, вам не покажуть.

Як це – їздити самому?

Непередбачувано, адже коли ти сам на сам з дорогою та світом, «смак» від поїздки кардинально відрізняється. Ти хочеш спілкуватися і вимушений знаходити співрозмовників навколо себе, адже ні друзів, ні рідних поруч немає. В таких самостійних подорожах ти завжди більш відкритий до інших людей – більше знайомишся, більше цікавишся історією країни, де знаходишся, її жителями. Водночас починаєш глибше розуміти сутність країни, її справжні цінності та скарби. Ще один нюанс – ти не повинен ні під кого підлаштовуватися.

Чи траплялися неприємні ситуації?

Так, під час подорожі Норвегією у мене зникло ближнє світло фар. Хоча варто додати, що в той час, на початку липня, в Норвегії 24 години на добу день, однак згідно з правилами дорожнього руху денне світло має бути ввімкнено. Це були вихідні, і я йшов на ризик, адже продовжував їхати далі близько 2,5 тисячі кілометрів. Проте це була досить відлюдна частина Скандинавії, де практично нікого не було. Я намагався полагодити все самостійно, але проблема була дуже глибоко, потрібно було розбирати пів мотоцикла, щоб до неї добратися. Від цього не застрахований ніхто, якою б потужною не була техніка. Загалом, перед кожною поїздкою я намагаюся міняти свій транспорт на більш новіший, із меншим пробігом. Протягом цих десяти років я уже знаю, що від добре підібраного мотоциклу залежить комфорт та певною мірою успіх поїздки.

Як плануєш подорож? Складаєш маршрут?

Я ніколи не бронюю наперед готелі, адже знаю, що всі плани можуть змінитися за лічені хвилини. Завжди маю із собою палатку. Крім того, коли ти їдеш із готелю в готель, то спілкування зводиться до мінімуму – хіба на рецепції. Ще один перевірений метод – «кауч-серфінг», він дає змогу зупинитися вдома у людей з іншої країни абсолютно безкоштовно. Тоді можна і поспілкуватися вдосталь, і пізнати справжнє життя тієї країни зсередини. Зазвичай до поїздки я активно готуюся два-три тижні. Звісно, в планах виношую набагато довше.

Яке місце тобі сподобалося чи запам’яталося найбільше?

Однозначно Норвегія – вона для мене в топі. Скандинавія малолюдна, з неперевершеною природою – як створив її Бог, у такому стані люди намагаються її підтримувати. Однією з родзинок Норвегії є її фіорди – вони походять від затоплення морем долини колишнього льодовика. Таких природних ареалів існує всього декілька на весь світ. Ну, і, звісно, ще одне чудо скандинавської природи – відомий на весь світ «Язик Троля», скеля надзвичайної форми, виступ якої височіє над мальовничим озером. Уже зараз я розумію, що це просто популярна туристична атракція, однак дорога до неї дійсно захоплива – навколо чудові краєвиди, незабутні гори. Там багато льодовиків, проте вони активно тануть – за цим дуже цікаво спостерігати, адже можна усвідомити всю критичність ситуації… Норвегія багата чудовими водопадами, з прозорою водою. Люди тут теж безмежно відкриті, у них варто повчитися, як жити з природою «на ти». Сюди б я точно поїхав ще раз!

Де, на твою думку, люди виявилися найдоброзичливішими?

Жодну країну не можна класифікувати таким чином. Куди б я не поїхав, на моєму шляху зустрічалися різні люди: 99% з усіх – позитивні, доброзичливі люди, які завжди відгукувалися на прохання про допомогу. Як ви себе налаштовуєте, так все і відбувається.

Яку точку світу можна вважати твоєю мрією?

Я мрію побувати і в Африці, і на Алясці (США), однак найбільше б хотів опинитися на Камчатці (Росія). Це важкодоступна мета, там немає доріг. І ти повністю залежиш від погодних умов, сезону дощів, коли у тебе на мандри є лише кілька тижнів, поки ріки не виллються з берегів.

Що б ти порадив початківцям, які тільки планують свої перші самостійні поїздки?

Не відкладати нічого на потім – ставити перед собою конкретну дату. І скільки б проблем не було, зробити все, аби здійснити подорож. Найважливіше в подорожі – зрушити з місця.

Додамо, що Андрій ніколи не користувався послугами туристичних агенцій і вважає – людина, що хоче подорожувати, повинна вивчити ту країну та місця, які планує відвідати. Все можна спланувати самостійно та отримувати від цього максимальне задоволення.

Вікторія КОПИНЕЦЬ