Материнська любов здатна на неможливе

Історію ужгородської дівчинки, котра з’явилася на світ на три місяці раніше строку з вагою усього 980 грамів, інакше як дивом не назвеш. Кілька днів тому вона відсвяткувала свій шостий день народження. Аня Петро, попри всі прогнози лікарів, активна, весела, допитлива. Її мама, Олександра, охоче поділилася з читачами «Карпатського об’єктива» цією неймовірною історією.

– Олександро, минув час, і тепер уже можна спокійно оцінити події 6-річної давнини. Що ж тоді сталося?

– Я народила Аню рівно на три місяці раніше, аніж це мало статися: 28 грудня замість 28 березня. Уночі мені наснилося, ніби у мене в животі блакитне сяйво. Я прокинулася і від внутрішнього неспокою вже не могла заснути. Тієї ночі почалися пологи, але лікарі прийняли рішення провести кесарів розтин. Передчасні пологи стали наслідком надмірних навантажень, стресів та ще й вірусу. Зовні він виявився звичайним нежитем, а на плаценті залишив серйозний слід… Акушери сказали, що на ній живого місця не було. Це означає, що дитині погано надходили поживні речовини…

– Але ж усе обійшлося!

– Так, звісно, але прогнози були дуже невтішні. Анюта важила всього 980 грамів. Потім щодня лише втрачала вагу, а якщо і набирала, то по 1–2 грами на день. Так, за перший місяць додала 350 грамів. Діагноз донечки займав два аркуші формату А4. У маленької, за словами лікарів, були уражені і серце, і голова, і легені… все, що лиш можна. Вони не давали мені жодної надії. Загалом, у лікарнях ми провели три місяці. Навіть хрестили Аню в реанімації…

– Глянеш на Аню зараз – і не віриться…

– Звісно, не віриться. Лікарі казали мені, що з такими діагнозами дитина не має шансів вижити. А якщо і виживе, то матиме інвалідність на все життя. А я їх просто не чула, бо в мене були свої установки і поняття. Я твердо знала, що найважливіший захист дитини – це мої думки й дії, скеровані на позитив. Я «виношувала» дитину на собі ще тривалий період. Контакт «шкіра до шкіри», постійні розмови з нею. І тоді почалося те, що зазвичай називають дивом.

– Наприклад?

– На черговому УЗД лікар сказав, що в Ані в сердечку отвір, необхідна операція. Починаючи з того дня, я дуже довго гладила доньку по грудях і промовляла: «У нас усе добре, із серцем усе гаразд, воно здорове». Коли ми прийшли на повторне обстеження, лікарка була здивована, адже отвору вже не було. За її словами, 10 днів – занадто малий період, аби відбулися такі зміни. Я тоді відповіла: «Мама просто чаклувала». На мій подив, вона схвально відреагувала. І так з часом один за одним «закривалися» більшість діагнозів.

– Що, на вашу думку, стало причиною таких змін?

– Я точно знаю, що найближчий енергетичний зв’язок маляти існує тільки з матір’ю. І саме від неї залежить, що вона хоче для дитини й наскільки. Знаєте, думки дійсно матеріальні. А в таких випадках здаватися не можна. Материнська любов здатна на неможливе, і наша родина знає про це якнайкраще.

– Насправді у схожих ситуаціях періодично опиняється певна кількість сімей… Он і в новорічну ніч в ужгородському пологовому народилося кілька діток із малою вагою через передчасні пологи…

– Так, і тут головне не впадати у відчай. Хоча це складно, якщо чесно. Таким батькам треба знати, що діти, народжені передчасно, по-особливому сприймають життя і світ навколо. Вони яскравіше бачать фарби й радіють кожному дню. Бо ж їм довелося поборотися за своє місце під сонцем! Моя Аня в 6-місячному віці змогла не тільки наздогнати своїх однолітків за навичками, але й у дечому їх перегнати. Процес пізнання світу був настільки захопливим та емоційним! Я навіть готова поспілкуватися з жінками, які потрапили в схожу ситуацію, допомогти й підказати, якщо в них є така потреба.

– Розкажіть про Аню нинішню.

– Звичайна дівчинка-шестирічка. Хоча, ні… незвичайна! Найкраща у світі! Вона – мегаактивна і дійсно лідер. У садочку з нею всі, включно з персоналом, на рівних. Анюта дуже любить малювати. До речі, немає значення де: на папері, серветках чи стінах та підлозі. Гарно співає, швидко розучує віршики. А ще дуже пластична, любить танцювати, придумувати свої рухи. Ой, мало не забула… Ще в ній спить талант перукаря. Страшенно любить підкорочувати собі волосся. Так, що ми потім не знаємо, як вийти на вулицю… (сміється, – авт.) До речі, у плані здоров’я в неї все тьху-тьху. Хворіє не частіше, ніж інші діти.

У кімнату з олівцями в руках забігає Аня. Починає розповідати про садочок, Діда Мороза і Новий рік. Про те, як допомагала мамі та які подарунки отримала на свій день народження. Ця маленька дівчинка навіть не усвідомлює, яким подарунком долі є сама для своїх рідних і наскільки сильна. Колектив та читачі «Карпатського об’єктива» щиро вітають Анюту з днем народження й бажають бути щасливою!

Ольга РІЗАК