Як талановитий винахідник влаштував маленький Детройт у рідному Закарпатті

Сьогодні словами «автотюнінг» чи «кастомайзнг» не здивуєш нікого. Як перше, так і друге означають приблизно те саме – створення унікальних автомобілів на базі вже існуючих моделей.

У далекі 70-ті ці терміни були невідомі. Тих, хто займався проектуванням нових моделей авто, називали просто автоконструкторами-любителями. Відсутність автомобілів у вільному доступі змушувала людей самотужки вигадувати й будувати подекуди «з нуля» не схожі на жодну серійну модель транспортні засоби, одиниці з яких збереглися донині.

«Карпатському об’єктиву» вдалося розшукати й поспілкуватися з винахідником, котрий по праву може називатися батьком закарпатського автотюнінгу, адже його унікальний, створений власноруч автомобіль і сьогодні викликає подив та захоплення любителів автомобільної техніки. У селищі Чинадійово, де проживає Іван Туряниця, кожен з упевненістю може пояснити, як доїхати до будинку винахідника. Він і досі підтримує створену власноруч техніку в належному стані та з радістю розповідає про те, як вона з’явилася на світ.

Історія авто почалася в далекому 1975 році. Радянський Союз розвивався шаленими темпами. Вкладалися кошти в колосальні технічні та наукові проекти, освоювався космос та ядерна програма, але при цьому всьому громадянин гігантської країни не міг дозволити собі такої «розкоші», як автомобіль. І річ не в коштах – їх вистачало. Промисловість банально не встигала за потребами населення, тож аби придбати новий автомобіль, доводилося займати чергу, котра часто тривала роками.

– У нашій родині у власності був старенький, ще довоєнний «Opel», який уже не міг задовольнити тогочасні вимоги, адже регулярно ламався, а запчастин на таку рідкісну техніку не було зовсім. Купити нове авто було практично нереально, бо в черзі довелося б стояти не один рік, – розповідає Іван Васильович.

За словами винахідника, на завод, де він працював, розподіляли на рік чотири новенькі легковики, при цьому кількість робітників була понад три тисячі.

– Тоді я вирішив, що робитиму авто самотужки. Звернувся в Київ, аби дізнатися, які саме параметри дозволені, й отримав «добро» з єдиною засторогою – машина не мала бути схожою на жоден із автомобілів радянського автопрому, – згадує автор унікального транспортного засобу.

Американська мрія закарпатця

Якраз цей пункт і влаштовував закарпатця, адже тоді до його рук час від часу потрапляли іноземні автомобільні журнали. Особливо до вподоби були йому американські повнорозмірні седани – саме такого дорожнього крейсера й вирішив створити.

– Я не робив загальних креслень – більшість деталей і вузлів народжувалась у голові й одразу втілювалась у металі. За основу авто був узятий списаний кузов від ГАЗ-21 «Волга», однак усі навісні кузовні елементи виготовлялись індивідуально та в єдиному екземплярі, – продовжує свою розповідь Іван Васильович, відкриваючи масивний капот моторного відсіку.

Для свого проекту автор-розробник обрав двигун і коробку від тієї ж «двадцять першої», освітлення та електрику довелося вигадувати самотужки. Розрахунок робився на ремонтопридатність та витривалість автомобіля і, як показала практика, усе було прораховано правильно.

Побувало це авто й за кордоном. Як згадує його власник, під час поїздки до Угорщини дуже часто відчував зацікавлені погляди – ніхто не міг зрозуміти, що це за марка і звідки вона взялася. Підходили, розпитували, цікавилися, скільки коштує.

– Тільки почав їздити, одразу підходили люди, які готові були придбати. Одного разу пропонували навіть 13000 рублів. На той час це була велика сума, але я не погодився, бо авто, окрім того, що виглядало ефектно, було ще й практичним. Витрата пального близько десяти літрів на сотню, і їдеш з комфортом. Що тільки й куди це авто не возило! У нього міцний кузов, і це не раз ставало в пригоді на будівництві чи під час роботи в полі. А ще спеціально для нього я зробив причеп, і тоді взагалі автомобіль став незамінним помічником, – згадує власник.

Не автомобілями єдиними

У доробку автомобільного винахідника, окрім легкового авто, знайшлося місце й трактору, який став надійним помічником на господарстві. Правда, схожий він більше на утилітарний позашляховик для трофі-рейдів, та й, за словами власника, почувається на бездоріжжі дуже впевнено.

До речі, ворота, які ведуть у гараж, – так само справа рук майстра. Усе зроблено дуже добротно, і в кожному сантиметрі металу відчуваються любов та неабияка тяга до техніки.

Унікальне авто, створене Іваном Васильовичем, – це не тільки вдала реалізація технічного задуму, а ще й доказ того, що в будь-якій ситуації можна втілити свою мрію в життя. Головне, аби були бажання та вмілі руки.

Станіслав ШУХ