Любов до дороги в крові: закарпатський далекобійник про своє життя

На перший погляд, професія далекобійника здається звичайною: завантажив товар, вивантажив його в заданій точці. Однак це не так. Закарпатець Володимир, молодий та працьовитий хлопець, їздить у далекі рейси вже кілька років, і в його професійній скарбничці чимало цікавих життєвих історій.

Як і в будь-якій іншій професії, далекобійники піднімаються вгору по службовій драбині майстерності. Водій-«міжнародник» по праву вважається людиною, що зробила крок на верхню сходинку. До всіх «принад» дорожньої романтики додаються проблеми, пов’язані з перетином державних кордонів, проходженням митних бар’єрів, знанням мов та законів різних країн, і все це лягає додатковим вантажем на плечі «міжнародника».

– Володимире, чому ви обрали саме цю професію?

– Почну з самого початку. Першим, хто запропонував мені спробувати цю роботу, став мій дядько. Він понад 20 років є водієм-універсалом усіх категорій. Я пішов його стежкою та влаштувався на роботу далекобійником. Спочатку було якось не по собі сісти за кермо й вирушити в далеку подорож із цінним вантажем. Але все виявилося не так страшно. Плюс до всього я почав непогано заробляти. У дорозі мені подобалися мальовничі місця, можливість подорожувати по всій Україні, а потім і Європі, спілкуватися з цікавими людьми. Я наче закохався в дорогу.

– Скільки кілометрів проїжджаєте за місяць?

– Близько 10–15 тисяч, пробіг залежить від дальності рейсу. Бувають, звичайно, і недалекі відрядження – від 700 до 1500 км. Але я більше люблю довгі рейси. Особливо мені подобається дорога восени, коли природа грає всіма кольорами. Це ж не сезонна робота, завжди знайдеться, що й куди перевезти. Знаю людей з вищою освітою, які кинули звичний офіс та працюють, як і я, заради романтики й дуже непоганого заробітку.

– Чи користуєтеся ви тахографом? Як ставитеся до того, що за вами стежать у дорозі?

– Звичайно, користуюся. Адже це пристрій, який реєструє режим праці та відпочинку водія по спеціальній карті. Тахограф дає людині можливість повноцінно відпочити.

– Чи є мінуси в професії далекобійника?

– Імовірність заснути в дорозі, бо далекі рейси передбачають роботу з раннього ранку й до пізнього вечора. Частенько доводиться їсти в придорожніх кафе чи шашличних, де не завжди свіжі продукти, можна отруїтися. Вантажівка може зламатися, потрапити в ДТП не з власної вини, не виключені й випадки пограбування. Далекобійник несе матеріальну відповідальність за товар. Зобов’язаний бути в хорошій фізичній формі, повинна бути швидка реакція в надзвичайних ситуаціях.

– Розкажіть, які неприємності траплялися з вами в дорозі.

– Бувало, що ламався. Пригадую один випадок, коли зламався автомобіль, а причіп з товаром відчепився й перекинувся в кювет. Добре, що зі мною був напарник, який допоміг. Усе минулося. Також був очевидцем декількох ДТП за участю вантажних автомобілів зі смертельними наслідками. Для мене кожна така подія – справжній шок, після якого важко сідати за кермо, не те що їхати далі. Траплялися й надзвичайні випадки, наприклад, у Росії кілька років тому врятували дівчину від зґвалтування. Довелося з напарником ловити зловмисника, викликати поліцію, згодом бути свідком у суді.

Також часто, особливо вночі, на дорогу виходять тварини – олені, ведмеді, кабани. Наприклад, кілька місяців тому в Австрії бачив сім’ю ведмедів, які гуляли по шосе і взагалі не звертали увагу на автомобілі, що проїжджали поруч. Я теж проїхав за кілька метрів від них, але не фотографував – не хотів налякати.

– У вас є сім’я, діти? Як вони ставляться до вашої роботи, частих відряджень?

– У мене є дружина та двоє діток – 6-річний син і 2-річна донечка. Вони ставляться до моєї роботи з розумінням, хоч я часто не буваю вдома кілька днів, а то й тиждень-два. Але тепер є Інтернет та телефон, і ми цілодобово підтримуємо зв’язок. Я всім серцем і душею намагаюся працювати на благо своєї сім’ї. Адже зараз самі знаєте, яка ситуація в країні. Багато хто з друзів та знайомих запитує: «Як можна так довго не бачити одне одного?» Це, безумовно, дуже важко. Але, з іншого боку, такі розлуки з дружиною змушують нас обох скучати, і коли я приїжджаю, ми знову і знову закохуємося одне в одного. Я радий, що в мене така розуміюча жінка – вона ніколи не дорікає мені, що довго не буваю вдома, і я їй дуже вдячний за це.

– Ви готові присвятити все своє життя дорозі?

– На сьогодні я не уявляю життя поза дорогою. Моя робота дозволяє мені не сидіти на місці, де кожен новий день мало відрізняється від попереднього. Я побував уже у 27 країнах Європи, зокрема Австрії, Німеччині, Франції, Нідерландах, Іспанії, Італії, Греції, Данії, Литві та інших. Колись мріяв поїхати туди, а тепер це стало реальністю. Мріятиму й далі, адже ще не був у країнах Скандинавії та Великобританії.

– Що можете побажати іншим водіям?

– За кілька днів прийде календарна зима, не за горами й різдвяно-новорічні свята. Хочу побажати щасливої дороги та безпечної їзди всім водіям і пасажирам, добробуту та душевного задоволення від того, чим ви займаєтесь.

Юрій КОПИНЕЦЬ