Майже щодня діти бачать її в малій школі. Чому малій? Бо там розташовані кілька класів початкової школи з угорською мовою навчання.
Маленьку, тендітну жіночку любить усе селище Керешмезо. Енергійна Могдіка нені знає всіх учнів навчального закладу поіменно, але це ще не все! Учителька строго контролює їхніх батьків і сварить, якщо бодай одна дитина не прийшла до школи без поважної причини, не виконує домашнє завдання чи не слухає свого педагога.
Але вона обрала для себе незвичну спеціальність – учитель фізичного виховання. «У мене було досить багато енергії, яку я могла спрямувати на користь собі та дітям. Не люблю сидіти вдома і байдикувати, – пояснює жінка-енерджайзер, – тож вирішила спробувати вступити на фізкультурний факультет у Тернополі. Звісно, там треба було складати купу різних спортивних нормативів… І це все б нічого, якби не один нюанс, що назавжди покінчив з моєю кар’єрою видатного фізрука. У тернопільському вузі треба було складати норматив – плавання. Сама я родом із селища Ясіня, що на Рахівщині. Хто уявляє, де це, зрозуміє. А для решти поясню. У нас головні види спорту – це гірські лижі та футбол. Пора року без снігу – біганина за м’ячем, тільки-но з’явивляється білий покрив – усі на «лейци» (лижі). Тож розумієте, що басейнів у нас годі й шукати. Звичайно, іспит з плавання я провалила й до університету не вступила».
Трохи розчарувавшись, та не покинувши мрію вчителювати, молода дівчина повернулася в рідне селище. Там улаштувалася на роботу. Стала прийомщиком лісу – так називалася її професія в радянські часи. Край, який славився прекрасною деревиною, мав добре налагоджену лісову промисловість. Саме така нежіноча професія дісталася Магдалині Візавер у 1959 році. Долаючи до 8 км в один бік і стільки ж додому, вона щодня ходила в «школу життя», щоб заробити на прожиття. Протягом двох років дівчина займалася зовсім не дівочою справою, аж до 11 січня 1961-го.
У той період годин української мови та літератури було обмаль, тому вже дипломований фахівець знову перебивалася іншим. Цього разу стала вчителем початкових класів. І відтоді вже більше не змінювала своєї стежки. Ішла вперед, сумлінно виконуючи роботу й навчаючи розуму малечу рідного селища.
Але Магдалина Візавер звикла робити більше, ніж хтось міг би подумати. І коли видалась можливість започаткувати угорськомовну школу в Ясінях, Могдико нені не упустила цього шансу. Як справжня угорка з Гуцульщини, вона завзято взялася відновлювати практично знищену будівлю дитячого садочка. Завдяки фінансовій підтримці угорців, австрійців та голландців, а також титанічній роботі та залізній витримці справжньої вчительки оновився й розпочав роботу цей угорськомовний навчальний заклад.
Щодня Магдалина Візавер приходить до школи, відвідує учнів, дає поради молоді…Сьогодні тут навчається понад 420 дітей з Ясіня та прилеглих урочищ, а також працює недільна школа, яку відвідують учні 6–9-х класів. У цій шкільній родині завдяки старанням молодого вчительського колективу, батьків і дирекції панують тепло, взаєморозуміння, взаємоповага та звучить рідна мова однієї з найбільших національних меншин Закарпаття, і ніхто не уявляє собі день без Могди нені-енерджайзера.
Софія ПЕКАРОВИЧ