Професія як наркотик. Учителів на пенсії не буває…

Майже щодня діти бачать її в малій школі. Чому малій? Бо там розташовані кілька класів початкової школи з угорською мовою навчання.

Маленьку, тендітну жіночку любить усе селище Керешмезо. Енергійна Могдіка нені знає всіх учнів навчального закладу поіменно, але це ще не все! Учителька строго контролює їхніх батьків і сварить, якщо бодай одна дитина не прийшла до школи без поважної причини, не виконує домашнє завдання чи не слухає свого педагога.

Магдалина Візавер народилася 3 липня 1943 року. Ще навчаючись у школі, дівчинка мріяла про вчительську професію. «Завжди любила дітей і навчання», – посміхається, згадуючи, Могдіка нені.

Але вона обрала для себе незвичну спеціальність – учитель фізичного виховання. «У мене було досить багато енергії, яку я могла спрямувати на користь собі та дітям. Не люблю сидіти вдома і байдикувати, – пояснює жінка-енерджайзер, – тож вирішила спробувати вступити на фізкультурний факультет у Тернополі. Звісно, там треба було складати купу різних спортивних нормативів… І це все б нічого, якби не один нюанс, що назавжди покінчив з моєю кар’єрою видатного фізрука. У тернопільському вузі треба було складати норматив – плавання. Сама я родом із селища Ясіня, що на Рахівщині. Хто уявляє, де це, зрозуміє. А для решти поясню. У нас головні види спорту – це гірські лижі та футбол. Пора року без снігу – біганина за м’ячем, тільки-но з’явивляється білий покрив – усі на «лейци» (лижі). Тож розумієте, що басейнів у нас годі й шукати. Звичайно, іспит з плавання я провалила й до університету не вступила».

Трохи розчарувавшись, та не покинувши мрію вчителювати, молода дівчина повернулася в рідне селище. Там улаштувалася на роботу. Стала прийомщиком лісу – так називалася її професія в радянські часи. Край, який славився прекрасною деревиною, мав добре налагоджену лісову промисловість. Саме така нежіноча професія дісталася Магдалині Візавер у 1959 році. Долаючи до 8 км в один бік і стільки ж додому, вона щодня ходила в «школу життя», щоб заробити на прожиття. Протягом двох років дівчина займалася зовсім не дівочою справою, аж до 11 січня 1961-го.

Та неочікувано в Ясінянській школі звільнилося місце. Піонервожата пішла в декрет, і Могдиці запропонували зайняти її посаду. «Але в ті часи декретна відпустка була не три роки, як тепер, самі розумієте. І піонервожата швиденько, через півроку, повернулася. Ось і вийшло, що з початку нового навчального року, тобто з вересня, я знову залишилася без роботи», – пояснює. Завзята майбутня вчителька 6 разів ходила в районо і просила про роботу, але їй, звісно, відмовляли. Ще й на біду, відповідної освіти в неї не було. Та останнього разу вона таки змогла вмовити освітянське керівництво й випросити омріяне призначення. Без диплома Могди нені стала працювати вчителем в урочище Стебний. Це присілок смт Ясіня. Школа знаходиться за 7 км від самого селища. Протягом чотирьох років молода вчителька двічі на день долала цю відстань, згадуючи, як хотіла стати вчителем фізичного виховання. З тих років пенсіонерка згадує: «Добре пам’ятаю першу контрольну роботу, яку писали мої учні. У класі їх було 15, і всі, без винятку, отримали за роботу «2». Я тоді в розпачі вийшла в шкільний коридор і плакала, так сильно плакала! Та повз ішов директор, зупинився, заспокоїв: «Не переживай, Могдико, ти лиш їх учи, і все буде добре». Я повернулася в клас з іще більшим натхненням, ніж коли починала роботу. Потім важко захворіла мама дівчини, потрібен був постійний догляд, а дорога в школу займала багато часу. Тому Магдалина просила про перевід у Ясінянську школу, але, на жаль, там місця не було. Їй запропонували тимчасову роботу в Лопушанській школі, де вона пропрацювала місяць, а потім нарешті таки потрапила в Ясінянську № 1. Тут учителька без диплома, але вже з досвідом розпочала роботу вихователем групи продовженого дня 4–8-х класів і все ж вступила на навчання до Ужгородського університету. Але за волею часу й обставин не на факультет фізичного виховання, а української мови та літератури. Провчившись два роки, перевелася в Івано-Франківський педагогічний інститут, який закінчила в 1975-му.

У той період годин української мови та літератури було обмаль, тому вже дипломований фахівець знову перебивалася іншим. Цього разу стала вчителем початкових класів. І відтоді вже більше не змінювала своєї стежки. Ішла вперед, сумлінно виконуючи роботу й навчаючи розуму малечу рідного селища.

Але Магдалина Візавер звикла робити більше, ніж хтось міг би подумати. І коли видалась можливість започаткувати угорськомовну школу в Ясінях, Могдико нені не упустила цього шансу. Як справжня угорка з Гуцульщини, вона завзято взялася відновлювати практично знищену будівлю дитячого садочка. Завдяки фінансовій підтримці угорців, австрійців та голландців, а також титанічній роботі та залізній витримці справжньої вчительки оновився й розпочав роботу цей угорськомовний навчальний заклад.

Щодня Магдалина Візавер приходить до школи, відвідує учнів, дає поради молоді…Сьогодні тут навчається понад 420 дітей з Ясіня та прилеглих урочищ, а також працює недільна школа, яку відвідують учні 6–9-х класів. У цій шкільній родині завдяки старанням молодого вчительського колективу, батьків і дирекції панують тепло, взаєморозуміння, взаємоповага та звучить рідна мова однієї з найбільших національних меншин Закарпаття, і ніхто не уявляє собі день без Могди нені-енерджайзера.

Софія ПЕКАРОВИЧ