У Тячеві майстер-годинникар розводить голубів на даху п’ятиповерхівки

Валерій Дегтярьов (на фото) – знаний у Тячеві майстер-годинникар. Та є в нього ще одне цікаве захоплення – голуби, які подобаються йому з дитинства, адже колись їх розведенням займався батько. Своєму хобі він віддав уже понад двадцять років.

Від кількох десятків – до 180

За цей час голубине царство тячівця виросло з кількох десятків до 180 птахів. Їх розмаїття вражає – тут близько 120 поштових, будапештські високольотні лінери, іранці, представники восьми різних декоративних порід. Бельгійці, голландці, німці, поляки, чехи, словаки, румуни – надзвичайно розумні пернаті, які живуть на тячівському даху, походять майже з усіх куточків Європи. А є навіть із власним родоводом, і коштують недешево. Втім, попри таку строкатість, сизокрилі чудово уживаються.

Мешкають птахи у голуб’ятнях п’ятиповерхівки на вулиці Шапошнікова, в якій живе їхній господар. Одну «квартиру» для декоративних порід Валерій облаштував просто на даху. Довкола – краса: згори відкриваються мальовничі краєвиди міста, гора Нересен як на долоні. І воркують білі декоративні голуби, з пишними, наче мереживними, хвостами. Вони майже не вилітають із оселі, бо можуть легко стати здобиччю хижих яструбів. «Це «павичі», а є ще Бокаті», – знайомить зі своїми підопічними В. Дегтярьов.

Інші крилаті дещо сполохані моїм візитом, кружляють зграйками навколо, час від часу повертаючи на дах, щоби підкріпитися зерном. «Гулі-гулі-гулі-гулі», – лагідно кличе їх господар. «Високольотні голуби можуть літати понад хмарами, – розповідає, – а поштові – на дальні відстані. Причому безпомилково визначають по пам’яті шлях додому. Між голубівниками проводять змагання: птахів із контрольними кільцями привозять у місто й випускають, а потім визначають, хто з них швидше прилетить у рідну оселю. Мої пернаті поверталися з Івано-Франківська, Тернополя… А серед високольотних визначають найвитриваліших: випускають і засікають час, скільки протримаються в небі. Вони можуть літати по 4 – 6 годин. Для цього треба тренувати їх змалку».

Продані за 30 – 50 кілометрів птахи іноді… поверталися

Поштових голубів Валерій іноді дає в оренду на весілля. Приїжджати за ними не треба – після церемонії ті мчать «додому», завдяки внутрішньому біологічному навігатору. «У мене бували випадки, що продавав за 30 – 50 кілометрів малого птаха, який лише вилетів із голуб’ятні, а він через деякий час повертався, – ділиться чоловік. – А було, що купував їх на виставках птахів, які й через рік летіли від мене туди, де народилися. Їх не зупиняє навіть голубка чи потомство».

Живуть голуби до 15 років. Середній вік птахів Валерія – близько п’яти, а найстаршому – 12. На кільцях господар фіксує породу, походження й вік кожного. Годує їх двічі на день, а в період висиджування яєць – і тричі. Харчуються пернаті кукурудзою, пшеницею, ячменем, просом, а от хліб давати не можна. «Розведення голубів – недешеве хобі: на тиждень іде мішок зерна, а це 130 гривень», – каже В. Дегтярьов. Він стежить і за тим, щоб його улюбленці вчасно отримували необхідну профілактику від хвороб – щеплення й вітаміни. Під час негоди вони ховаються в домівку під дахом, але коли влітку моросить теплий дощ, полюбляють приймати «теплий душ». Висиджують потомство 19 днів, як правило, з березня до липня. Зазвичай голубка кладе по парі яєць 4 – 5 разів на сезон. І зараз у гніздечках у «нижній» голуб’ятні живуть дві пари кількатижневих пташенят. Ще трохи – і вчитимуться літати. «Зими їм не страшні: можуть вижити й у 50-градусні морози, – пояснює Валерій. – Головне, щоби не було протягів». Помилуватися сизокрилими красенями іноді приходять друзі та сусіди, особливо тішаться діти.

Тячівець із пернатими улюбленцями часто бере участь у виставках голубів в Ужгороді, Мукачеві, на Виноградівщині, обмінюється досвідом із однодумцями і з Тячівщини – Тересви й Солотвина. Матеріального зиску голубине царство господарю не приносить, зате дарує задоволення та безліч позитивних емоцій.

Наталія МАДЖАРА
м. Тячів

Газета «Новини Закарпаття»