Іллі Бочку із села Уклин, що на Свалявщині, 69 років. Майже все своє життя він різьбить по дереву. Кілька років тому чоловік переніс інсульт, і відтоді в нього не функціонує права рука. Та попри всі труднощі різьбяр не падає духом і продовжує займатися улюбленою справою.
– Свій перший виріб з дерева я зробив, коли мав 11 років. Це була дерев’яна табличка з білої вільхи. Різьби по дереву я вчився сам. У мене в роду не було нікого, хто б займався цим. А ось мені дуже сподобалося, от і почав. Спершу взяв простий ніж і ним вирізав. Так і пішло… Не покидаю цю справу до сих пір.
42 роки пан Ілля працював у лісництві єгерем. Поєднував основну роботу із різьбярством, сам виготовляв ножі для вирізання по дереву.
Зараз удома в чоловіка ціла колекція рогів, які він збирав протягом життя в навколишніх лісах. Під кожну з них змайстрував дерев’яні підставки.
У його творчому доробку понад сотня виробів. Нині в домашній колекції близько 50 робіт. Більшість із них – підставки під роги оленів, рамки для дзеркал, фото й картин, а також годинників.
У власному будинку облаштував невелику майстерню. Для чоловіка це місце, де він може проводити цілі дні, не відчуваючи втоми. Замовлення за роки практики надходили із усіх точок України, а також ближнього зарубіжжя.
– Деревина, яку я використовував для своїх робіт, – це і вільха, і дуб, але найбільше виробів із липи. Найменший термін виконання простої роботи – від двох днів, ще стільки ж займає шліфування та кінцева обробка.
Вироби абсолютно різні. Я вирізав картини, що собі задумував. Спочатку трохи намалюю, а потім різьблю. А загалом хто що замовить, те й роблю. Сам вигадую й починаю працювати.
Чоловік розповідає, що коли захворів, то думав, що вже кінець різьбярству.
Утім, як виявилося, терпіння і труд усе перетруть. Чоловік одужав і взявся за роботу знову.
– Як захворів, то думав, що вже різьбити не зможу. Раніше ж робив правою рукою все. Але нічого, тепер можу лівою. Колись використовував трафарети, а зараз лівою сам малюю.
Опорою в усьому та підтримкою є дружина пана Іллі, Марія. Жінка розповідає, що завжди схвалювала заняття чоловіка, яке з роками із хобі переросло у справу життя. Спочатку приглядалася до роботи, а відтак стала допомагати.
– Зазвичай я виконую вже завершальні роботи: шліфую, лакую. Щоб усе було гладеньке і блищало. Приємно відчувати, що ти теж доклав своїх зусиль до того чи іншого виробу. А ще приємніше, коли люди замовляють і дійсно задоволені тим, що ти зробив.
Деревина у виробах майстра має вигляд, максимально наближений до природного. У такій простоті і природності пан Ілля вбачає справжню красу.
За роки життя було всяке, каже різьбяр. І всі випробування даються людині не просто так.
Утім навіть такі найскладніші життєві ситуації не змогли побороти творчість і любов пана Іллі до дерева. Бо саме улюблена справа дає сили нам жити й радіти цьому життю.
Христина БІКЛЯН
