Люблю мандрувати і ділитися враженнями про побачене, почуте.
Проїжджаючи Закарпаттям, завжди звертаю увагу на автобусні зупинки. Старі автобусні зупинки, зведені ще у радянські часи, це були не просто спеціально відведені місця для посадки/висадки пасажирів автобусів. Це були не просто місця, де пасажири можуть сховатися у негоду. Це були свого роду витвори мистецтва. Як відомо, закарпатські митці у 60-70-х роках минулого століття їздили по області й оздоблювати зупинки. На стінах виводили не просто якісь візерунки, а сюжетні мозаїки, які передавали особливість та колорит місцевості, району.
На жаль, більшість декоративних елементів зазнала шкоди і руйнувань. А причина в тому, що зупинки не мають ґазди. Точніше кажучи, ґазда є, але ґазда каже, що в нього для цих потреб нема грошей. Нагадаю, автобусні зупинки перебувають на обслуговуванні Служби автомобільних доріг у Закарпатській області. Натомість сільські голови кажуть, що не мають права приводити до ладу зупинки, хоча вони і встановлені на землях села.
Нещодавно побувала на Тячівщині. Проїжджаючи Бедевлю, привернула увагу зупинка з мозаїчним панно – жінки збирають урожай яблук. У їхній компанії тільки один мужчина. Традиційного напису із назвою населеного пункту нема, проте є повно недопалків, порожніх пляшок – скляних і пластикових – з-під води та алкогольних напоїв. Довкола ростуть бур’яни, бадилля. Аби зробити знімки зупинки, мусіла ніс затулити – так несло сечею. Побачивши зупинку в такому стані, у мене склалися не найкращі враження про людей цього населеного пункту та бирова.
А за декілька кроків зведена капличка. Не знаю, хто її звів і за які гроші, але сусідство із занедбаною зупинкою не розумію.
Тетяна Грицищук, фото автора