Не лише найвідомішу, найбільш популярну добу Чехо-Словаччини (хоча як же без неї?) або Австро-Угорщини. Радянська епоха залишила також чимало об’єктів, що викликають цікавість.
Тому, прогулюючись улюбленим містом, варто часом уважно дивитися під ноги, або навпаки – вгору та й просто навколо. Ви побачите чимало цікавого. Запам’ятайте це все, сфотографуйте, збережіть. Поки не дотягнулася до них рука забудовників, реконструкторів, покращувачів…
Перший приклад – невеличкий магазинчик наприкінці вулиці Берчені. Можливо, хтось з дослідників архівів і дізнається, що за крамничка була тут з самого початку. Але лише цього сторіччя це приміщення займали декілька різних ательє, майстерень, магазинчиків від секонд-хенду до запчастин. Зараз магазин порожній, здається в оренду.
Проте найцікавіше в ньому – старі жалюзі, що закривають вікна. Вони ще ті, австро-угорські, автентичні. Хіба що багато шарів фарби приховують минулу красу та цікаву інженерну думку. Подивіться на ці замки, на цих левиків з елементів декору. Приїдьте і доторкніться рукою до історії.
А придивіться лише до ручки дверей, що нині зачинені в очікуванні нового орендаря…
Це майже диво, що в наш час ці жалюзі збереглися. І дуже сподіваюся, що їх не торкнеться який-небудь “красівий” євроремонт зі склопакетами, “короїдом” та блискучою мармуровою плиточкою. Хоча дбайлива реставрація, звісно, не завадила б уже зараз…
Ще два цікаві об’єкти – зі славетного Галагова. Найвідомішими артефактами є, безумовно, гідранти. Але ж гляньте, як за часів Крупки облаштовували зливові комунікації з дахів. Вода виводилася не на тротуари, як часто-густо зараз, а в підземні труби. Через отакі коліна і люки для чистки.
Цікаво, еге ж? На жаль, від більшості з них залишилися лише ями в бетоні, а новітні труби встановлені абияк…
Поруч помічаємо ще один привіт з минулої епохи – важкий металевий люк у вікні підвалу. Колись саме через такі дверцята завантажували дрова та вугілля для підвальних котелень.
Їх збереглося не так вже й багато. Придивимося ближче, дізнаємося про виробника…
До речі, ці люки явно більш пізніх часів, ніж будівля Рафанди, вони менші за розмірами, ніж віконця, тобто вмуровані, мабуть, вже після окупації Чехо-Словаччини, але (оскільки вироблений в Будапешті) до приходу радянських військ. Автентичні ж вікна виглядають отак.
В наш час вони переважно занедбані, поїдені іржею, а в більшості – замінені на… безликі склопакети…
Ну або ж на таке красіве…
Полишаючи Рафанду, наостанок звернемо увагу на чудові ліхтарі з номерами під’їздів. Простота, стиль, харизма….
Я не випадково згадав на початку матеріалу радянську епоху. Бо серед цікавих артефактів міста не менше інших мене вразила простенька табличка в стилі соціалістичної побутової пропаганди, яка теж просто дивом збереглася в одному з дворів п’ятиповерхівок Шахти. Добротний метал, чудова емаль. Це вам не сучасний оракал на шматку пластика! І відразу помітна рука художника, це ж вам не прінтер якийсь…
Чесно кажучи, інколи лячно оприлюднювати такі фото. Лячно привернути увагу якого-небудь “колекціонера”, що може припертися серед ночі з кусачками і викрасти отакі унікальні речі. Вилучивши з тієї середи, в якій їхнє найкраще, найгармонійніше місце. Що ж, будемо сподіватися, що цей фотоогляд не нашкодить.
І наостанок ситуація, коли руйнування йде лише на користь.
Військові об’єкти в радянські часи було прийнято обносити суцільними, непрозорими бетонними парканами. Пересічним городянам не рекомендувалося бачити, що відбувається всередині. Навіть якщо це – не суперсекретна ракетна частина, а лише військовий шпиталь. Як ото на вул. Другетів.
Ці паркани солдатики щороку білили вапном, через них “стріляли” у перехожих цигарки, а також втікали в самоволки. Зараз про огорожу турбуються менше і вона почала розсипатися. І виявилося, що… це на краще! Бетонна “шуба” приховувала цілком привабливий, легкий кований паркан! Ну погодьтеся, якщо остаточно зачистити цей металевий “скелет”, і вулиця, і будівля шпиталю виглядатимуть значно естетичніше!
Бажаю всім читачам якомога більше естетики та історії навколо!
Ян Гострич, для Uzhgorod.in