Одна родина – два колачі, або Закарпатська традиція двох свят

Закарпаття – неповторна область України. Тут живуть найбільш привітні, толерантні та щирі люди. А ще в краян є цікава особливість – церковні свята, які в багатьох родинах відзначаються і за юліанським, і за григоріанським календарями.

Сім’ї закарпатців настільки переплетені з точки зору національностей, що часто на запитання: «Хто ти?» можна почути не одне слово чи речення, а цілу розповідь, яка починається з родинних зв’язків прадіда…

У багатьох у родинах є угорці, словаки, поляки, русини й представники інших національностей, які протягом багатьох років запозичують один в одного традиції, звичаї, рецепти різних страв і, звісно, мову.

Напередодні Великодніх свят, які цього року відзначатимуться з різницею в тиждень, ми хочемо розказати вам про родину, котра також відзначає по два свята.

Мілан та Гелена Товт мешкають у селі Сторожниця, що на Ужгородщині. Це місце компактного проживання словаків. У селі працює дитячий дошкільний заклад, де з дітьми спілкуються словацькою мовою, рідною для нацменшини. Потім малеча продовжує навчання в Сторожницькій загальноосвітній школі або в Ужгородській школі № 4, де учні вивчають словацьку як другу іноземну мову чи факультатив. Таким чином діти мають змогу опановувати мову своїх предків та спілкуватися нею.

Мілан та Гелена Огар-Товт із синами

Тож, як ви вже зрозуміли, Мілан та Гелена – словаки. Жінка народилася й виросла в родині, яка святкує всі свята за юліанським календарем. У її сім’ї троє сестер. Старша з них, Валерія, і молодша, Ніна, вийшли заміж за українців, а от Гелена – за словака, Мілана. Жінка переїхала до нього та його родини в Йоврю (так називають Сторожницю). Усім відомо, що чоловіки люблять смачно попоїсти, а закарпатські – найбільше. Геленка, будучи файною закарпатською ґаздинькою, уміє готувати різноманітні страви. Тож оселившись у домівці чоловіка, долучилася до святкування празників його родини та з усією відповідальністю, любов’ю й завзяттям накриває стіл на обидва Великодні.

«Ми любимо смачненьке, тому готуємо багато різних страв. До того ж до нас приходить уся численна родина. Різноманітні запечені м’ясні рулети, салати, а особливо тістечка та тортики, користуються великим попитом серед дорослих і дітей нашої родини. Мої батьки приходять до нас на першу Пасху, а ми, відповідно, ідемо до них на другу. Котра для мене важливіша? Не можу визначити, адже мені вони обидві близькі. За роки шлюбу я вже звикла до того, що в нас усіх свят по два», – посміхається Геленка.

«Найголовніше, що ми готуємо, звісно, колач. Його випікаю з особливою увагою. Тоді на кухні мені ніхто не має заважати. Мілан займається дітьми, а їх у нас троє. Колач печу за давно освоєним рецептом. Нічого нового не випробовую, адже це надзвичайно важлива страва святкового столу та вмісту кошара. Також готую традиційний для Закарпаття сир. У нас він називається «sireс», або солодка грудка. Готую його тільки з домашніх молока та яєць (це важливо для мене, і так прийнято). Тому він виходить насичено-жовтим і смачним. Іноді додаю родзинки», – пояснює ґаздиня.

«Печу також різні тістечка. Зазвичай це улюблені рецепти родини. Обов’язково три-чотири види з кремом і два сухі (печенька), – каже Гелена. – Тож солодощів у нас на святковому столі достатньо. З чоловіком та синами йдемо до костьолу, щоб долучитися до спільної молитви. Це справді особливе відчуття, коли запалюєш свічку, очікуєш на проголошення найважливішого повідомлення року: «Христос Воскрес!». «Воістину Воскрес!» – із трепетом у серці кажуть присутні у відповідь і після завершення служби поспішають додому, щоб причаститись освяченою їжею».

Дружна родина Огар-Товт

Потім Геленка розповіла трохи про «повторне» святкування. Слід сказати, що родина нашої героїні досить велика за сучасними мірками. «На наступну Паску, через тиждень цього року, вже традиційно ми йдемо до моїх батьків. І все повторюється по другому колу. Там зустрічаємося із сестрами та їхніми родинами. Намагаємося допомогти мамі на кухні. Чоловіки спілкуються, а діти граються. За столом завжди шумно й весело. Великдень – найсвітліше свято з усіх, тому для нашої сім’ї важливо бути разом, збиратися за родинним столом, спілкуватися. Звісно, удома теж щось готую, але вже не в такій кількості», – розповідає вона.

Тож у родині Товтів, як і в багатьох інших на Закарпатті, святкуватимуть дві Пасхи. Але це зовсім не дивина для нас, жителів унікальної області, це закономірність. В інших регіонах України мешканців Срібної Землі не дуже розуміють, але, відвідуючи край, погоджуються, що ми – найгостинніші.

Софія Пекарович