Яка вона, любов на чужині

Робота за кордоном для багатьох закарпатців – реалія їхнього життя. Цілі покоління зростають з думкою: «От виросту, закінчу школу і поїду в Чехію (Польщу, Угорщину чи далі), буду заробляти гроші». Це важке життя, яке обирають не з цікавості, майже цілодобова праця, що забирає всі сили.

Наша сьогоднішня героїня мала яскравий приклад своїх родичів, котрі працювали за кордоном, тому була впевнена: такий шлях для себе не обере. Ще в ранньому віці Олена разом із сім’єю переїхала з села до Мукачева. Батьки розуміли важливість кращої освіти для доньки, адже самі її не мали: тато працював на пилорамі, а мама – продавчинею в магазині.

Олена вчилася непогано, але мати завжди наполягала, що старатися потрібно краще, адже від цього залежить її майбутнє. Батьки навіть усі відкладені гроші намагалися витрачати на додаткові заняття доньки, і це дало свої плоди. Уже до кінця школи Олена була відмінницею і, закінчивши її, отримала золоту медаль. Батьки безмежно нею пишалися.

Дівчина мала велику надію вступити до столичного вузу, але на безкоштовне навчання пройшла лише в Мукачеві. П’ять студентських років пролетіли непомітно – Олена старанно вчилася і вже мріяла про хорошу та високооплачувану роботу. Проте все було не так легко…

Після закінчення вузу Олена майже півроку шукала роботу, але безрезультатно: усюди потрібні були зв’язки, яких вона не мала. Несподівано з батьком стався нещасний випадок на пилорамі, і він помер. Двом жінкам доводилося важко, у горі та безгрошів’ї, без голови родини, за яким вони почувались як за кам’яною стіною. Мати була страшенно вимучена, занепадала на очах, і дівчина вирішила: потрібно щось змінювати!

Олена попитала в знайомих, куди варто поїхати на роботу, де добре платять. Звісно, їй порадили Чехію, там наші заробітчани як риба у воді. Дорога в невідому країну далася нелегко, але єдине радувало дівчину: подруга, яка вже працювала в Празі, прийняла її до себе й обіцяла допомогти з роботою.

Приїхавши в чеську столицю, Олена була в захопленні, адже ніколи не виїжджала за межі України. Мальовничі місця, кав’ярні та магазини – усе це вабило українку, але в неї не було коштів навіть на маленьку чашечку кави.

Уже через тиждень після приїзду подруга «по великому блату» влаштувала дівчину до себе на роботу – разом працювали прибиральницями в одному з готелів міста. Спочатку Олені було важко, адже трудилася позмінно й намагалася просити чим більше змін. Вона зарекомендувала себе хорошим працівником, що завжди старанно виконує свою роботу й ніколи не відповідає грубістю.

Більше половини свого місячного заробітку дівчина відправляла мамі в рідне Мукачево. Через два роки такої праці Олена зрозуміла, що потрібно рухатися далі і спробувати чогось досягти в чужій країні. Вечорами вчила мову та відвідувала різноманітні курси. Дівчина знала, що хоче працювати саме в готельному бізнесі, бути адміністратором.

Вечірня Прага їй дуже подобалася. Коли Олена прогулювалася, ідучи з роботи додому її мальовничими вуличками, то завжди уявляла себе їхньою частинкою: як живе в одному з будинків разом з люблячим чоловіком та дітками, як вони переглядають якийсь цікавий фільм чи просто сидять на підлозі та грають в ігри. Мріяла про це, адже ніколи в житті не кохала і найбільшим її бажанням було пізнати це почуття!

І ось одного разу життя ніби всміхнулося Олені: керівник попросив її підмінити адміністратора, який раптово занедужав. Звісно, вона дуже переживала, але справилася із завданням. Саме тоді ВІН її й помітив… Франтішек був одним із керівників, але бачилися вони нечасто. Дівчина нічого про нього не знала, та подобався він їй уже давно.

Олена була здивована, коли начальник захотів підвезти її додому й подарував квіти. Вона відкривала в собі нові емоції та почуття. Дівчина не знала, як ставитися до чоловіка, адже завжди була зайнята лише навчанням чи роботою, а часу на особисте життя ніколи не мала. Урешті-решт уперті залицяння підкорили Олену.

Звісно, на роботі пара приховувала стосунки, але поза нею молоді люди зустрічалися майже щовечора: гуляли, ходили в галереї та музеї, вечеряли в ресторанах. Чоловік не жалів коштів, щоб здивувати Олену – задарював дорогими подарунками та навіть винайняв для неї окреме житло в самому центрі Праги. Дівчина не розуміла, що такий привабливий чоловік знайшов у ній, і тихенько раділа своєму щастю.

Так минули два роки. Франтішек улаштував Олену менеджером у готель свого товариша, де вона нарешті відчула себе такою, як колись, – дівчиною з мріями мати забезпечене життя. Її кохання до чоловіка було таке саме, як на початку стосунків. Вона не уявляла свого життя без нього. І тут одного дня дівчина зрозуміла, що вагітна… Олена страшенно зраділа і була впевнена, що Франтішек теж не тямитиме себе від щастя, але сталося інакше.

Коли чоловік дізнався про майбутню дитину, він ніби кардинально змінився: з люблячого та турботливого перетворився на тирана. Змушував Олену зробити аборт, але вона категорично відмовлялася – термін був пізній. Дівчина не розуміла, чому її коханий так реагує, адже маленька дитинка – плід їхнього безмежного кохання. Одного дня Франтішек просто зник… Він часто їздив у відрядження, тому спочатку Олена не мала приводів для хвилювання. Але через місяць почала нервувати, адже він ні разу не зателефонував і не відповідав на її дзвінки. Страшенно боялася, що з ним щось могло трапитися. Дівчина хотіла обдзвонити його друзів, але раптом усвідомила, що нікого з них не знає, крім свого теперішнього директора. Звісно, це дивно, але тоді вона не мала часу про це думати.

Тож зателефонувала директору й попросила про особисту зустріч. Чоловік не відмовив їй, адже вона зарекомендувала себе як чудова людина і відмінний працівник, тому він вирішив сказати їй правду – всю, яку знав. Як виявилося, коханий Олени Франтішек давно був одружений із дуже заможною жінкою, котра закривала очі на його численні зради, бо була без тями закохана. Єдина умова їхнього «ідеального» шлюбу – жодних постійних коханок. Проте чоловік не стримав обіцянки й розумів: якщо дружина дізнається про наслідки його стосунків, то дійсно розлучиться з ним і він втратить усе!

Спочатку Олена не повірила словам директора, але потім склала в голові цілий пазл: чоловік майже ніколи не залишався на ніч, часто їздив у відрядження, просив не телефонувати в той час, бо матиме багато справ…

Біль від такої зради гостро вдарив по Олені, але вона розуміла, що має заради кого жити, тому потрібно рухатися далі. Дівчина привезла маму до себе, переїхала в інше помешкання й багато працювала, а ночами тихенько плакала в подушку.

Утім Олена була безмежно щаслива, коли в неї народилася донечка – Соломійка. Коли дівчина побачила обличчя своєї дитини, то всі її сльози та горе ніби зняло рукою – відтепер вона має любов на все життя, яка належить тільки їй.

Вікторія КОПИНЕЦЬ