Пастілки – одне із 24 сіл гірської Перечинщини, підпорядковане Дубриницькій сільраді. «Село – неначе писанки», – так коротко і влучно можна сказати про Пастілки.
У 80 дворогосподарствах проживає 295 чол. Живуть мирно, як одна родина, дбаючи про чистоту та порядок не тільки у своїх оселях та на обійстях. Сміття та побутові відходи, які люди складують до сміттєвих баків, вивозять регулярно. У центрі села є клубна установа, бібліотека, фельдшерсько-акушерський пункт, зручна зупинка для очікування автобуса. Більшість пастілчан працює на підприємствах Перечина та Ужгорода. До райцентру – 10 км, до обласного центру – 30 км.
Історія
Виникло у першій половині ХVІ ст. Перша згадка з 1567р., коли тут фіксуються два господарства. 1588р. ґаздували вже чотири родини, що володіли по четвертині наділу. Завдяки шолтесам в останній чверті ХVІ ст. у село переселилося кілька родин. Податкова відомість того часу зафіксувала 17 селянських обійсть та шолтеса. У другій пол.ХVІІ – на поч. ХVІІІ ст. глибинку покинуло 4/5 селянських родин. У 1715р. залишилося тільки три господарства.
Село у джерелах іменували по-різному: «Nagy Pastyl», «Hoskova Nagy Pastyl», «Hluzkova Pastil», «Manaja Pastilly». Назва походить від слова «пастівник» (пасовище).
Храм Божий – окраса села
Джерела ХVІІІ ст. згадують церкву Іоана Хрестителя, збудовану в 1798 р. Одні пишуть, що це була дерев’яна споруда, інші – що кам’яна. Теперішній храм розташований на пагорбі, напис на фасаді свідчить, що споруджений 1839-го. Через 150 років, 1989 року, з ініціативи священика Василя Росохи, куратора Івана Соляника та церковника Федора Міньковича розпочали реконструкцію. Добудували частину святині, звели нову баню, новий дах, всередині провели оздоблювальні роботи, впорядкували територію. 7 грудня 2008 року було освячено престол і реконструйовану церкву Святого Іоана Предтечі. Чин освячення очолив Преосвященний владика Феодор, єписком Мукачівський та Ужгородський УПЦ МП. Розділити цю радісну подію приїхало багато людей з району, отець Владислав Керецман зі Словаччини (10 років вів богослужіння в Пастілках і чимало зробив для реставрації церкви). На престольний празник 7 липня тут також багатолюдно: приїжджають вірники, процесії з довколишніх сіл. Перед церквою – два муровані хрести 1903р.
У школі навчається 13 учнів
У Пастілківській ЗОШ І ступеня у 2017-2018 навчальному році навчається 13 учнів. Четвертокласників – троє, третьокласників – семеро, другокласником є один учень, першачків двоє – Іванко та Інночка. Всіх дітей навчають двоє вчителів. Школа знаходиться у старому приміщенні, але для учнів є всі умови: влітку провели косметичний ремонт у класах, зробили запаси дров на осінньо-зимовий період, є внутрішня вбиральня, вода. Про це кореспонденту «КО» розповіла завідувач Пастілківської початкової школи Марія Плакош.
Спільна справа гуртує
Хоча Пастілки і бічне та малонаселене село, але воно було газифіковано п’ятим населеним пунктом Перечинщини. 28 квітня 2007р. символічні факели в урочистій обстановці запалили керівники органу місцевого самоврядування, району, області.
Сергій Суворов, на той час депутат Дубриницької сільради, один з ініціаторів газифікації Пастілок, поділився успіхами територіальної громади щодо її згуртованості навколо спільного питання: «Коли газифікувалися Дубриничі, Пастілок не було навіть у планах. Але пастілчани – люди наполегливі, вирішили: «Якщо держава не може допомогти, то село газифікуватиметься власним коштом». 12 вересня 2006 року відбулися сільські збори, на яких створили сільський кооператив з проведення газифікації населеного пункту. До його складу увійшло 70 чоловік, я очолив його. Ми склали кошторис, розділили необхідну суму на всіх. У результаті дольова участь кожної оселі складала 1600 гривень. За ці гроші зробили проектну документацію, замовили підрядчика для виконання земельних робіт. Усе робилось дуже швидко: 30 жовтня розпочали земельні роботи, а 15 грудня закінчили. У село можна було запускати газ. Затримка була за тим, що керівництво району ніяк не могло віднайти кошти на підвідний газопровід з боку Дубринич протяжністю 1,8 км. Слава Богу, після новорічних свят гроші були виділені на ці потреби, і завдяки теплій зимі роботи розпочали у січні і завершили перед Пасхою».
Канонік Іоанн Пастелій – предтеча закарпатської історіографії
Він увійшов в історію краю як церковний і культурний діяч, педагог, дослідник історії церкви, поет-сатирик. Його біографічні дані досить скупі. Документально не доведено навіть точне місце його народження. Більшість дослідників вважають, що він народився 21 січня 1741р. у с. Мала Пастіль – сьогодні с.Пастілки. Назву села використав для свого псевдоніма – Пастелій, а справжнє його прізвище – Іван Ковач.
Освіту здобув у навчальних закладах Ужгорода, Будина, Егера, був священиком у Хусті, Мукачеві, Гуменному, Коритнянах, працював професором етики в Мукачівській богословській школі. Для свого часу був високоосвіченою людиною і свої знання, талант і здібності поклав на вівтар розвою духовності рідного краю. Своєю невтомною працею, діловими якостями та високою ерудицією викликав повагу і довіру не тільки з боку близького оточення, а й єпархіального керівництва. І коли після передачі ряду парафій грецького обряду Списького комітату під юрисдикцію Мукачівського єпископату в 1787 р. виникла потреба у посаді другого генерального вікарія для керівництва новоутвореним 27 липня 1787 р. Кошицьким вікаріатом, то єпископ А.Бачинський без найменших вагань рекомендував каноніка Пастелія. Рекомендація в усіх інстанціях була врахована і угорський королівський намісник граф Христофор Ніцьки “призначив славного каноніка з Ужгорода Іоанна Пастелія за самі його добрі якості та ґрунтовні знання другим вікарієм”.
Своїми працями «Історія Мукачівської єпархії» та «Про походження русинів» заклав основи історичної концепції Закарпаття і започаткував вивчення такої важливої теми як історія церкви краю. Ужгородський науковець Дмитро Данилюк, який вклав велику лепту в дослідження його творчості, по праву назвав І.Пастелія «предтечею закарпатської історіографії».
І.Пастелій залишив помітний слід і на літературній ниві. На це звернув увагу І.Франко у статтях “Карпаторуське письменство ХVІІ-ХVШ вв.” і “Южнорусская литература”. Великий Каменяр зарахував Пастелія до тієї частини закарпатської інтелігенції, яка “не порвала зв’язків з простим народом і його мовою і є “автор багатьох історичних записок і дуже популярної сатири на попа”.
Закінчив земний шлях в 1799 р., похований в Ужгороді, але місце поховання невідоме. У рідному селі вшановують Івана Пастелія: 2012 року відбулася наукова конференція, присвячена його життєвому та творчому шляху, на фасаді клубу встановлена меморіальна дошка.
Тетяна Грицищук, фото автора
