Емма Ганчак народилася в новорічну ніч 1 січня 1944 року в селі Руські Комарівці Ужгородського району.
Про свою життєву дорогу жінка розповіла кореспонденту «Карпатського об’єктива». Зі співрозмовницею мені пощастило: незважаючи на 74-річний вік, пані Емма сповнена позитивних емоцій, добра, гостинна, життєві ситуації пригадувала до найменших деталей, показала свою затишну оселю, вишивані картини, скатертини, гачковані вироби, які милують око й викликають захоплення. На Миколая рукодільниця подарувала до місцевої церкви гачкований набір з доріжки та серветок. Краса – що там і казати.
Емма Іванівна проживає в приватному будинку з сином Василем у місті Перечині. У дворі росте триметрова ялинка. В оселі панує передсвяткова атмосфера: сяють вогні гірлянд, гілки ялинки прикрашені іграшками, новорічним дощиком.
– Появилася на світ Божий опівночі, якраз у церкві дзвони били. Повитуха перерізала пуповину, помила мене і, проколовши вуха, поставила мені золоті заушнички. Ювелірний виріб мав листочки, як у команички (конюшини), а всередині сяяв червоний рубінчик. Загубила одну, коли зводили з чоловіком будинок. Дізнавшись про втрату, мама дуже засмутилася. Певний час ходила без заушничок, бо не хотіла купувати прості. Потім брат Мигаль купив мені золоті. Для батьків та братів я завжди була як квітка. Так от, апо (батько) був дуже щасливий і побіг до бабки, своєї матері, яка жила недалеко, казати новину, що народилася дівчинка. Мені ся дуже радовали, бо перед мнов були два хлопці – Пішта і Йоній, – говорить пані Емма.
Згодом у сім’ї Буксарів народилося ще шестеро дітей: п’ять хлопчиків (Юрій, Мигаль, Лоці, Дюла, Руді) і дівчинка Ірина.
– Слава Богу, всі живі. Спілкуємося, в гості ходимо, допомагаємо один одному. Наші батьки були золотими. Уявіть: народили, виховали і вивели в люди 9 дітей. Мама наставляла: «Діти, аби з вас ніхто ніколи не сміявся, ви маєте бути на вищому рівні». Апо був для хлопців як бригадир: сказав, аби ті двоє ішли до сіна, друга пара – на поле, інші в колгоспі заробляли трудодні для мами. Я няньчила Іринку, яка була меншою за мене на 12 років. Деколи мама давала мені начистити картоплю, лопатки на обід. Бабка з мамою готували їсти, мили посуд, одяг. Повернувшись із школи, переодягалися, старші ішли до роботи, а молодші почергово сідали за стіл і виконували домашнє завдання. Потім старші робили уроки, – розповідає.
Після закінчення середньої школи Емма здобувала фах кулінара-кондитера у Виноградові. Відробляти диплом була направлена в Перечин. На кухні ресторану пропрацювала 10 років. Потім трудову діяльність продовжила на заводі «Стеатит», звідки пішла на заслужений відпочинок.
Весільне фото Емми та Василя Ганчаків
Із майбутнім чоловіком Василем Ганчаком познайомилася на танцях у місцевому клубі. Почали зустрічатися. Василь був молодшим за Емму на рік і два місяці. Батьки дівчини не схвалили вибір доньки, казали, що він ще молодий, був з небагатої родини, хотіли, аби вона повернулася додому. Але, як то кажуть, від долі не втечеш. Відгуляли весілля 19 липня 1964 року. Буксари полюбили Василя, був для них не як зять, а як син, брат. Подружжя народило й виховало двох синів – Віктора і Василя. У шлюбі Ганчаки прожили 48 років, п’ять років тому Василь відійшов у вічність.
– Фото Василя стояло на тумбочці, над нею ікони Божої Матері, Ісуса. Як справили роковину, то вирішила почепити фотографію на стіну, але протягом півгодини це зробити не вдалося: то клинець (цвях) не могла забити, то вона хилилася в різні боки. Як увиділа, що з того не буде діла, мовила: «Василю, будеш там стояти, десь і стояв». Чоловік 30 років дякував у нашій церкві. Я також з ним ходила, ходжу і тепер. У неділю та релігійні свята йду до церкви на утренню, яка починається о 7.30. Повертаюся додому після закінчення служби Божої. Молюся і вдома, – показує великий молитовник на столі.
Емма Іванівна розповідає, що завжди одягалася модно, не шкодувала грошей на парадні речі, ювелірні прикраси. Задаровував її і чоловік, брати.
– Новий рік та день народження зазвичай відзначали вдома. Одягалася святково: плаття, туфлі, колготи. Робила зачіску. Волосся ніколи не фарбувала, мій природний колір світлий. На святковому столі були різні страви, але пісні, бо в цей час ще триває передріздвяний піст.
Приносить родинні фото. Показує весільні світлини, з відпочинку на морі з чоловіком та дітьми. Каже, що почувається щасливою, вірить, що дата народження впливає на долю.
Емма Ганчак любить вишивати, гачкувати
Тетяна ГРИЦИЩУК, фото автора та з сімейного архіву Емми Ганчак