Закарпатські родини не зі слів знають, як важко жити далеко від рідних людей, батьків та дітей, адже «заробітчанський хліб» скуштувало багато з них. Для того щоб забезпечити власні сім’ї, матері готові роками не бачити своїх дітей, тільки чути їхній голос по телефону та щоночі згадувати їхні обличчя перед сном.
Так і сьогоднішня наша героїня, пані Наталія, була змушена поїхати за півтори тисячі кілометрів, щоб заробляти гроші, які потребувала її родина. Але почнемо розповідь з самого початку…
Наталія народилася в одному із сіл Мукачівщини й завжди мріяла мати велику та щасливу сім’ю. Вона росла без батька і не бажала такого своїм дітям. Ще в школі дівчина почала зустрічатися з Андрієм, він був її ідеалом. Високий, статний та впевнений в собі парубок одразу запав у серце Наталії, і вона була впевнена, що хоче вийти заміж саме за нього. Разом з тим молоді люди вирішили почекати кілька років, щоб спочатку отримати освіту. Обоє вступили до училища: Андрій навчався на столяра, а Наталія обрала професію швачки.
Однак доля вирішила інакше – на другому курсі дівчина завагітніла, і вони зіграли весілля. Молодята поселилися з матір’ю Наталії, бо вдома в Андрія не виявилося місця, його батьки разом з п’ятьма братами мешкали в маленькому двокімнатному будиночку. Ситуація в Наталії не була набагато кращою, вони з мамою теж жили не дуже забезпечено, але хоча б місця мали більше.
Незважаючи на зміну планів та життя разом з мамою, молоді люди були щасливими, у них народилася перша дитина – син Михайло. Через два роки закохані стали батьками ще одного хлопчика – Андрія, а через три – Іванка. Жили важко, адже роботу знайти було непросто, коштів вистачало далеко не на все. Андрій дуже старався, шукав підробітки: то двері комусь зробить, то стіл, а кому треба, і стільчики. Звісно, після кожного такого замовлення його «гостили» горілкою, «бо то ж гість, так треба».
Саме після народження третьої дитини негаразди остаточно вселилися в дім подружжя. Наталія дуже багато працювала, бували дні, коли й спати не лягала, бо мала стільки роботи. Вона навіть не зрозуміла, як усе її життя могло так кардинально змінитися: із щасливої закоханої жінки вона перетворилася на «чоловіка» у власній родині, адже її Андрій постійно пиячив, а про те, що в сім’ю потрібно приносити кошти, і зовсім забув. Наталія навіть не знала, звідки він бере гроші на випивку, але з дня в день його приводили додому п’яним.
Коли сину Михайлу виповнилося 14 років, жінка вирішила, що більше так бути не може, їй потрібно ставити дітей на ноги, а тих коштів, які вона заробляла шиттям та продажем сільськогосподарської продукції, не вистачало. Відповідна нагода підвернулася зовсім випадково. Сусідка приїхала з Італії, де працювала багато років, і переконала, що їй варто поїхати і спробувати, адже там дійсно добре платять. Наталія довго не вагалася, зробила туристичну візу на три місяці й вирушила на чужину.
Завдяки сусідці відразу знайшла роботу в Неаполі в будинку італійської сеньйори, яка хотіла собі в помічниці тільки українку. Робота була неважкою як для жінки з села, тому Наталія вирішила залишитися на довший термін. Перших півроку було складно через мовний бар’єр. До того ж почувалася самотньо: вона не звикла бути без своїх дітей, але забезпечити їхнє майбутнє стало для неї пріоритетом. Так минуло понад 6 років: жінка щомісяця передавала кошти своїм рідним і часто дзвонила додому, але поїхати до них не могла через прострочені документи.
Тим часом син сеньйори, який протягом багатьох років був удівцем, почав регулярно навідуватися до будинку матері й виявляти симпатію до Наталії. Саме Джузеппе владнав усі питання з документами та допоміг їй поїхати додому, щоб відвідати дітей.
Ця подорож виявилася дуже складною для Наталії, вона не була вдома тривалий період і дуже хвилювалася, як її приймуть рідні. За цей час сини стали зовсім дорослими, а в старшого вже навіть народилася дитина. Спільними зусиллями хлопці змогли збудувати власний будинок і перебралися туди, щоб не жити разом з батьком. Саме розмови з чоловіком жінка чекала всі ці роки, адже будучи далеко від нього зрозуміла, що більше не хоче такого життя, прагнула бути вільною. На диво, Андрій не противився, і вони подали документи на розлучення.
Наталія поїхала в Італію з упевненістю, що й надалі має фінансово забезпечувати своїх дітей, але тепер уже можна було подумати і про себе. Вони з Джузеппе почали жити разом. Наталія стала справжньою італійкою не тільки манерами, а й у паспорті. Нині вона вже остаточно знає, що на Закарпаття приїжджатиме тільки в гості до дітей та внуків, а решту життя проведе в мальовничій Італії.
Вікторія КОПИНЕЦЬ