Душа в душу. Подружжя Сайбертів із Хуста разом 71 рік

Щодень разом. І так уже 71 рік. Присягнувши на вірність і вічну любов, Марія та Янош Сайберти з Хуста ні на день не зрадили своєї обіцянки перед Богом – і в радості, і в горі разом крокують по життю. Йому цьогоріч 27 листопада виповнилося 96, їй навесні, 11 квітня, дасть Бог, – 92. На долю пари випав нелегкий шлях, але пліч-о-пліч усе долали, багато працювали й черпали сили в коханні, яке навіть зараз важко не помітити в їхніх очах. Через 71 рік вони щасливі разом!

Сімейна історія подружжя Сайбертів розпочалася далекого 1946-го. Повернувшись з полону, молодий фронтовик Янош зустрів дівчину зі славного хустського роду Іваночків. Через півроку дружби пара вирішила побратися. Зіграли гарне весілля в шатрі, оздобленому зеленню та квітами. У 1950 році в молодій родині народився первісток Антон. Згодом сімейне гніздечко ще поповнилося дитячим сміхом: сім’я збагатилася на донечок Олю та Марію, сина Івана.

Марія Василівна всю себе присвятила дітям та господарству, була чудовою рукодільницею. Каже, жодного разу, Бог милував, ніхто з дітей не потрапляв до лікарні. У разі чого лікувала сама народними засобами. Янош Антонович багато й важко працював: 11 років – у колгоспній кузні, згодом на фермі – возив молоко, зелень, доглядав худобу. Опісля перейшов візником на свиноферму, далі в польову бригаду. Всюди працював чесно і відповідально, за те його шанувало керівництво, поважали прості люди, яким завжди радо допомагав. Ніколи не боявся роботи, хоч якою важкою б не була. Але на першому місці завжди була родина. Як згадує донька Марія, яким би голодним і стомленим не прийшов із поля, спочатку цікавився, чи ситі дружина та діти, а лише потім сам сідав до столу. Так і зараз – діти чи внуки принесуть гостинці, а він спочатку пригощає свою другу половинку.

Марія Василівна любить читати газети, слухає по радіо чи телебаченню службу Божу. Янош Антонович попри поважний вік ще порається по господарству, особливо полюбляє доглядати худобу. Діти сварять, не дозволяють, але старенький не може всидіти без роботи – стільки ж років провів у важкій праці. Та найбільше шкодує, що за станом здоров’я не може бути присутнім на недільній месі в римо-католицькому храмі св. Анни та Йоакима, прихожанином якого є. Тож разом із дружиною багато молиться вдома за рідних, за мир у державі, а напередодні великих християнських свят, дякуючи Богу та священику о. Олександру Сулінчаку, старенькі сповідаються і приймають причастя.

У дусі святої віри Марія Василівна та Янош Антонович виховали двох синів та двох доньок, мають 11 онуків, тішаться 13 правнуками. Що не кажи, а родина багата. Правда, деякі внуки пороз’їжджалися. Так склалося життя: дехто живе в Канаді, інші – в Італії, Угорщині. Та рідні завжди цікавляться життям своїх прабатьків, телефонують, передають гостинці, просячи у Всевишнього ще багато щасливих років у здоров’ї та злагоді.

Звісно, і я не могла не поцікавитися секретом такого довготривалого, а головне – щасливого подружнього життя. Задумавшись, старенькі відповіли: секрету як такого немає. Усе життя працювали, тому на сварки й образи просто не вистачало часу. А ще – дуже поважали одне одного.

Правда, пані Марія згодом додала: у шлюбі потрібна поступливість.

– Люди сходяться, бо вдвох легше. Для чого ускладнювати і без того складне життя. Якщо любиш, вибачся, обійми і поцілуй, отак ми й живемо дотепер, – зізнається і додає, що за 71 рік спільного життя вони з чоловіком жодного разу не посварилися. – Усяке бувало, звісно, але щоб скандалити і кричати, такого не було ніколи. Не ображали одне одного, не дорікали. Треба вміти поступатися, а не доводити свою правоту, тоді й нерви будуть цілішими, і життя довшим. А ще – просто любити, поки й віку відміряно. Любити – і все.

З такою філософією і живуть «молодята». Звісно, вік бере своє, але Всевишній їх оберігає, а в родині надзвичайно люблять, шанують та наслідують. Затишне сімейне обійстя Сайбертів завжди сповнене веселим щебетом правнуків, а вони й раді, бо про таку старість у парі й мріяли. Напевно, це і є справжнє людське щастя, дароване Всевишнім, заслужене чесним життям та щирою молитвою.

Богдана КЛЕКНЕР