Закарпатка, яка стала педагогом року в Україні, виїхала на заробітки до Європи

Усього на неповний тиждень у рідне Берегово приїхала заслужений учитель України, кращий педагог 2016 року у номінації “Іноземна мова” Віолетта Македон, яка ось уже два місяці живе у Великій Британії.

Креативна, перспективна та надзвичайно комунікабельна педагог” із таким високим державним званням у школі більше не працює. Пані Віолетта, як виявилося, наразі вирішила розширювати поле своєї діяльності поодаль від рідної країни – аж у далекому Лондоні. Там для неї більші перспективи, там, за її словами, вона зможе себе краще реалізувати. Тим паче, що сама ще молода і її очікують гарні перспективи, інформує ПроЗахід.

Зрештою, у закордоння подалася не тільки вона, але й чимало інших її колег як із рідної школи, міста, так і всього Закарпаття та навіть неньки-України. За кілька останніх років вона третя шкільна учителька, хто вирішив виїхати на терени зарубіжжя.

На думку Віолетти Македон, нічого дивного у її від’їзді немає, рішення вона прийняла виважене та вірне.

Стосовно лондонського життя, то зупинилася в одній тамтешній родині, де подружжя має фотобізнес. Він – місцевий, а дружина, до речі, українка. Обоє дуже зайняті, адже там, за її словами, усі у повсякчасному русі та несамовито працюють, заробляючи гроші. Натомість їй доручили доглядати за дідусем на ім’я Боб, з яким вона, згідно наперед розробленого плану, гуляє по столиці, відвідує музеї, театри, парки, інші знакові місця Лондона тощо. Родина неабияк задоволена, що вісімдесятирічним дідиком-британцем опікується така поважна молода пані-українка, яка досконало знає англійську.

– Завдяки цьому я легко, навіть краще за інших, вписалася у місцевий колорит, – каже В. Македон. – У родині спілкування триває англійською мовою. Але переконана, що це тільки початок. Учителька, знаючи класно мову Шекспіра, Черчіля, Ньютона, Тетчер, мріє розширити свої навики. Отож, лондонську практику вирішила розпочати саме таким ось чином. А свій кількаденний приїзд у Берегово пояснює тим, що тут залишився її син-десятикласник Павлик, тож вирішили побачитися та заодно підготувати його до майбутніх життєвих кроків.

– За школою не сумуєте? – цікавлюся. “Звісно, сумую, – відповідає. – Тут зосталися жити мої друзі, колеги, чимало колишніх й теперішніх учнів, тут, власне, розпочалося професійне сходження тощо. А дякую школі, яка сприяла мені сягнути вершин у професійній царині. Адже особливо життєво вдалим виявилося минулоріччя”.

Та, попри усе, по майже двомісячній розлуці жінка-мати, жінка-учитель приїхала у Берегово, однак через день-два знову збирається у зворотну дорогу.

Михайло ПАПІШ