Казкове повернення в дитинство – як закарпатська майстриня створює унікальні «живі» ляльки

Ляльки Тільди – це казкові створіння, пошиті вмілими руками майстринь, що вкладають у них усю душу. Вони можуть бути втілені в різноманітних образах, але так само заворожують та притягують до себе увагу.

Як виявляється, на Закарпатті теж є умілиці, що займаються створенням таких інтер’єрних прикрас. Так, ужгородка Юлія Сіладі шиє не лише милі ляльки Тільди, а й уже встигла зробити великий крок уперед до складних авторських шедеврів – ляльок з полімерної глини.

«За освітою я економіст та бухгалтер, але творити щось власними руками – це, напевно, у першу чергу покликання. Я з дитинства полюбляла творчість, але активно займатися шиттям почала тільки 6 років тому. Це сталося зовсім випадково, адже одного разу на Новий рік подруга подарувала мені ляльку Тільду. Тоді я була в захваті від подарунка, і в мене відразу виникло бажання робити схожі речі», – розповідає Юлія.

Ляльки Тільди вперше створила норвезький дизайнер Тоні Фіннангер. Їх роблять повністю з льону, з круглою головою та довгими ніжками, а замість очей вишиваються «французькі вузлики».

Спочатку Юлія Сіладі пробувала себе в дизайні та виготовленні прикрас, але коли побачила таку цікаву ляльку, то одразу зрозуміла, що це саме для неї. На той час жінка була в декретній відпустці, її донечці виповнилося всього 6 місяців. Звичайно, часу мала небагато, але коли з’являлося натхнення, Юлія ночами сиділа й шила, щоразу придумувала щось нове – від цього отримувала велике задоволення.

«Матеріали для роботи використовую тільки натуральні, і ні для кого не буде секретом, що, як і більшість майстринь, я частенько ходжу по секонд-хендах у пошуках якоїсь цікавої тканини. Навіть подруги приносять мені різноманітні стильні ґудзики, якісь яскраві принтовані тканини, шкіру, старовинне мереживо, перлини – одним словом усе, що може згодитися для втілення задуманої ідеї», – каже Юлія.

Варто зауважити, що майстриня дуже рідко використовує куплені тканини в природному вигляді, вона завжди намагається додати щось своє: фарбує їх, зістарює чи то кавою, чи то куркумою.

Юлія розповідає, що для втілення власних ідей може пожертвувати й улюбленою річчю. Так, нещодавно для того, аби довершити образ ляльки, порізала на шматки свою сукню.

«У мене є бачення, яким саме повинен бути готовий виріб, і буває, що такої тканини в мене нема, тоді я відчиняю шафу з одягом і придивляюся: можливо, щось підійде», – жартома каже майстриня.

У дитинстві в Юлії була мрія – мати власне ательє з пошиття одягу, зараз ця ідея перейшла в інше русло. Спочатку майстриня виготовляла ляльки лише з тканини, але потім піднялася на більш складний рівень – ліпить їх із полімерної глини. Цю техніку опанувати було складно, вона не піддавалася так легко, адже матеріали крихкі й дорогі. Робота потребує зосередженості, особливо створення найдрібніших деталей обличчя, адже його потрібно виліплювати вручну – очі, ніс, губи.

Такі полімерні ляльки є дуже реалістичними, вони виглядають як жива людина. Майстриня запевняє, що ніколи не використовувала як ідею образ якоїсь певної особи, а кожна лялька виходить іншою та неординарною.

«Я дуже люблю працювати з тканинами, але, напевно, мене найбільше надихає не сам процес, а створення образу з точки зору модельєра. Коли дивлюся на свої роботи й порівнюю їх, то відразу розумію, що ляльки, пошиті з тканини та виліплені з полімерної глини, зовсім різні. Якщо перші випромінюють тепло, домашні, то другі більш холодні, будуарні, як статуетки», – зауважує Юлія.

Створення ляльки – дуже трудомісткий процес, адже спочатку потрібно зробити каркас, потім надати йому форму за допомогою синтепону, тоді сформувати глину й запекти виріб. Тільки після цих моментів починається справжня клопітка робота, вибір та пошиття кожної окремої деталі одягу, підбирання аксесуарів.

«Я не займаюся масовим виробництвом ляльок, тому дуже вдячна своїм клієнтам, адже вони й по півроку можуть чекати на замовлення, навіть не жаліються», – констатує майстриня.

Як і всі творчі люди, Юлія зізнається, що якщо є натхнення, то робота кипить, а от за його відсутності «портал закривається» і настає певне затишшя. Напевне, саме в такі моменти майстриня поринає у світ думок та фантазій, шукає нові ідеї.

Юлія – перфекціоністка, у неї все має бути ідеально – усе, за що б не бралася майстриня, повинне бути зроблене на 200%. «Я часто ставлю собі питання: якби тоді подруга не подарувала мені мою першу ляльку, чи взагалі займалася б я тим, чим зараз?» – роздумує майстриня.

У її роботах є дуже багато дрібниць, на які спочатку не звертаєш уваги, але придивившись, дивуєшся, як можна стільки гарних та тонких речей вмістити на одну ляльку. Хоча при цьому вони виглядають дуже ніжно, елегантно та вишукано.

Сама майстриня називає свої ляльки зовсім не дитячими, а «останніми ляльками для дорослих жінок». Коли вона розповідає про власне захоплення, то одразу відчувається: це не тільки цікаве хобі, це заняття вже встигло перетворитися на частину її життя та буднів.

Вікторія КОПИНЕЦЬ