Мукачівець за всяке діло береться вміло. ФОТО

Створювати щось своїми руками – це дар, яким, на жаль, володіє не кожен. Так, я ніколи не вміла малювати або майструвати, проте із захопленням дивилася на людей, котрі роблять це з притаманними їм легкістю та розумінням.

Нашому герою лише 19 років, але він уже знає, як пошити шкіряну сумку чи гаманець. Його друзі вихваляються мені, які в них гарні речі, виготовлені Андрієм. Саме так звати нашого сьогоднішнього героя, хоча хлопець говорить про себе доволі скромно.

Він навчається на третьому курсі Мукачівського державного університету на факультеті економіки та інженерії легкої промисловості шкіргалантереї та виробів взуття, проте вже встиг і офіціантом попрацювати, і на заробітках побувати. До речі, про заробітки хлопець згадує з особливими емоціями.

– Час за кордоном проходив дуже швидко. Усе було розписано ледь не щохвилинно. Ранкове пробудження, час на сніданок, на дорогу, робота, вечеря, і так щодня, по колу. Я зміг попрацювати лише два місяці, їздив туди на літніх канікулах, після чого повернувся додому і зрозумів, що великого бажання знову покидати рідний дім не маю. До того ж робота була не проста, тоді я працював на будівництві, – згадує хлопець.

– Ти думав колись заробляти на своїх виробах? Розмірковував про це серйозно?

– Усе почалося з того, що близько двох тому років ми з одногрупником вирішили спробували пошити собі чоловічі сумки. Матеріали нам давали в університеті, тому з цим ніяких проблем не було. Сумки в нас вийшли, проте були пошиті, як кажуть, на хлопський розум. (Усміхається, – авт.).

Замовленнями займатися думав, але масово не продавав, тому що треба було вдосконалити свої навики та знання для того, щоб випускати справді якісний продукт.

Виробляв у більшості для себе, аби побачити, що вийде. Згодом став шити для своїх друзів.

– Чи важко виготовляти продукцію? Скільки часу вимагає пошиття, наприклад, гаманця?

– Я би не сказав, що це дуже важко. Насамперед потрібно мати терпіння, бо зі швейними машинами не так легко працювати, слід набити руку. Ми звернулися до вчителя, щоб він дав нам вказівки та певні навики. Спочатку виготовляли ескізи та лекала. Перші потрібні, щоб бачити заздалегідь, як має виглядати виріб у кінцевому підсумку. Лекала – щоб по них робити викройку. Після цього починали роботу зі шкірою.

Особисто мені найлегше працювати з матеріалами на основі твердіших шкір, якщо ж брати м’які, то потрібно шити підкладку, яка надає сумці елегантнішого вигляду. Це вже потребує більше часу та зусиль.

Із самого початку моєї роботи було складно, але за допомогою вчителів, їхніх підказок і досвіду ми легше сприймали інформацію, тому одразу почали ставитися до праці з інтересом та відповідальністю. За це їм потрібно подякувати.

Щодо гаманців, то ми створювали їх завдяки своїй фантазії, а втілювали ідеї в життя за допомогою шовкових воскових ниток та інструменту: пробійників, голок, ножиць, канцелярських ножів.

– Хтось із твої близьких займається виробами ручної роботи?

– Мій прадід був майстром шкіргалантерейних виробів та індивідуально під замовлення виготовляв взуття. Мама займається виготовленням картин з елементами шкіри.

– Вона допомагає тобі в чомусь?

– Мама допомагає мені розвинути фантазію та пробуджує творчі процеси для створення нових цікавих моделей.

– Ти плануєш заробляти виключно на своїх виробах?

– Це можливо, але для цього потрібний початковий капітал для заснування серйозного бізнесу. У нашій країні дуже важко робити все своїми силами, зазвичай легше добитися результату, коли тобі допомагають або коли в тебе хороші зв’язки чи хороші гроші. Думаю, це ні для кого не секрет.

Але все ж я прихильник ідеї, що людина може зробити все, якщо справді того хоче й вірить у себе та власні сили.

Ілона ВІЛЬНА