Ілля Ільчук: «Відчуваю покровительство Святого пророка Іллі та захист ангела-охоронця»

На Закарпатті раніше існувала традиція: дитині давали таке ім’я, напередодні якого християнського свята вона з’являлася на світ. Тому серед людей середнього та старшого віку так багато чоловіків з іменами Іван, Василь, Петро, Михайло, а жінок з іменами Марія, Ганна (Анна). Казали: яке ім’я принесло собі немовля, з таким і житиме, і вірили: людина матиме небесного покровителя та ангела-охоронця.

Звернула увагу на такий факт: чоловіків з іменем Ілля (Ілько) можна зустріти вкрай рідко. Це зазвичай дід, який проживає в закарпатській глибинці. Хоча Іллею звали пророка, святого, якого християни вшановують 2 серпня. З давньоєврейської слово «Ілля» означає «Мій Бог – Ягве», яке в Біблії перекладається як Господь.

Мої пошуки увінчалися успіхом. Знайомтеся: Ілля Ільчук, знаний у професійній еліті краю юрист, фахівець кримінального та цивільного законодавства, днями відсвяткував 59 років. Проживає в Ужгороді. 31 рік та 1 місяць пропрацював в органах прокуратури. Майже два роки тому пішов у відставку, почав займатися адвокатською справою. Ілля Михайлович виявився на диво цікавим співрозмовником, ерудованим, з багатьма хобі: фотографує прекрасні краєвиди, у власному архіві має понад 10 тисяч фотознімків, брав участь у тематичних фотовиставках, а також любить саджати й вирощувати квіти, троянди, плодові та декоративні дерева, подорожувати, кататися на лижах, бувати в турпоходах.

– Народився 27 липня 1958 року під сливою в селі Костилівка Рахівського району. Дивує вас «під сливою»? Когось знайшли в капусті, когось у картоплі, когось бузьок приніс, – сміється. – Мама народила 9 дітей, з них тільки одного в лікарні. У ті часи жінки народжували вдома, пологи приймали сільські повитухи. Наша тітка Ганна, яка жила аж під берегом у присілку Вільховатий, прийняла всі пологи в мами. Дякую Всевишньому, що привів мене у цей світ погожого недільного дня. Батьки не мали проблем із виробом імен для своїх дітей, тому що були віруючими, проживали в сільській місцевості, де церква завжди відігравала велику роль. Моїх сестер звати Анна та Марія, братів – Дмитро, Федір, Михайло, Іван.

У мережі про Іллю написано: «У його характері з дитинства проявляється готовність допомогти. Він добре вчиться, легко заводить друзів. Ставши дорослим, Ілля прагне до виняткової самостійності. Йому підійдуть керівні посади. А також добре почуватиметься в технічній та юридичній галузях». Зачитую своєму співрозмовнику.

– Мені все підходить, – зізнається Ілля Михайлович. – Щасливий, що є носієм цього імені, ніколи не відчував дискомфорту, що маю непоширене ім’я. Я вже в такому віці, коли аналізують пройдений шлях. Так, скажу вам, ім’я завжди мені допомагало, адже ім’я – це код людини. Переконаний, що доля людини, її майбутні звички, імунітет закладаються ще під час зачаття. Нічого нема просто так і випадково. Усе закономірно. Протягом усього життя відчуваю, що якась сила моделює мені завдання (це відбувається уві сні), потім я їх планую, думаю, як реалізувати. Ще у шкільні роки зрозумів, що стану юристом, тому добре вчився. Після закінчення середньої школи не вступив, потім була служба в лавах армії, чергова спроба вступу до вузу. І хоча невдала, але до своєї мрії я йшов цілеспрямовано, готувався наполегливо. До Харківського юридичного інституту вступив у 22-річному віці. Навчався на стаціонарі, закінчив вуз із червоним дипломом, з усіма п’ятірками. На той час був одруженим і мав чотирирічну доньку. Через рік народився син. Ми з дружиною гордимося своїми дітьми, яких виховали добрими і порядними: донька обрала гуманну професію – працює неонатологом (виходжує новонароджених діток), син пішов моїми стопами.

Пан Ільчук постійно відчуває покровительство Святого Іллі та захист ангела-охоронця.

– Було декілька випадків, коли опинявся на межі життя і смерті. Розповім про один із них. Це було напередодні мого 50-річчя. З сім’єю повертався з Перечинщини. Раптом на зустрічну смугу виїхало авто і врізалося в наше. Удар був сильним, обидва транспортні засоби виявилися серйозно пошкоджені, але головне, що ми залишилися живими. Я відбувся незначними подряпинами, дочка, яка перебувала на шостому місяці вагітності, отримала рани чола, хлопець, який порушив ПДР, не постраждав, а його пасажирка зазнала пошкоджень тіла. Тоді вкотре переконався: з Божої ласки нас усіх захистив ангел-охоронець і зберіг наші життя.

Прошу розповісти про захоплення.

– Я народився в мальовничому районі, населені пункти якого, як те горнятко, оточені горами. Люблю гори, бо, як казав Висоцький, кращими за гори можуть бути тільки гори. Можу зібрати групу людей і від Кам’янки, що на Міжгірщині, хребтами пішки пройти до Синевирського озера. Піша хода мене заспокоює. Коли з’явилися фотоапарати, якими можна було якісно знімати, купив собі і став фіксувати чудові краєвиди. Наразі маю чималий архів фотознімків, брав участь у виставках, були схвальні відгуки відвідувачів.

У моєму саду, окрім традиційних яблунь, груш, слив, вишень, черешень, є інжир, хурма, фініки, фундук. Хочу зауважити, що дерево як людина: потребує догляду, уваги, любові. Хворе дерево треба лікувати, бо інакше загине. Я постійно в саду: обрізаю гілки, підчищаю, поливаю, лікую від різних хвороб, захищаю від морозів, щороку саджаю нові дерева. Радію, коли бачу плоди своєї праці. На моєму квітнику майже цілорічно, окрім зими, буяють різноманітні квіти, є багато кущів троянд, які сам саджу, в які теж закоханий і сам щоразу у вихідні прополюю від бур’янів.

Дуже люблю подорожувати, пізнавати світ, культуру різних народів, бачити, як живуть люди в різних країнах світу. Давно мріяв побувати в Нідерландах, побачити розмаїття квітів. Цьогоріч навесні моя мрія здійснилася.

Тетяна ГРИЦИЩУК, фото автора