Юрій Медвідь працює м’ясником на Зеленому ринку площі Корятовича в Ужгороді. Його стаж роботи – 36 років. Хоча його торгова точка в кінці м’ясного ряду, але товар у нього не залежується, бо має постійних покупців.
Редакція «Карпатського об’єктива» попросила пана Юрія розповісти про особливості роботи м’ясника. На час візиту кореспондента він обслуговував чергового клієнта. Аби поспілкуватися і зробити диктофонний запис, пішли в кафе. За п’ять хвилин Юрію зателефонував колега і повідомив: «Клієнти прийшли. Не барися». За три хвилини пролунав черговий дзвінок. Клієнт – то святе і дорожчий за будь-яку статтю, тому наша розмова тривала зовсім недовго. Але під час неї ми з’ясували декілька важливих моментів у роботі м’ясника.
Юрій Медвідь народився 1962 року в с. Верхнє Водяне Рахівського району. Після закінчення Ужгородського кулінарного училища почав працювати у відділі риби і м’яса магазину «Білочка».
– Із вчителями мені пощастило, у свій час вони здобули освіту в Будапешті. Нас збирали щотижня і вчили тонкощів торгівлі, культури поведінки та спілкування з покупцями. Наставляли: треба любити свою роботу, бути чесним перед собою та людьми і пам’ятати золоте правило: «Клієнт завжди правий».
У «Білочці» Юрій пропрацював 16 років. 1996-го перейшов на Зелений ринок. Зауважує, що 36 років роботи з м’ясом – це не тільки незліченна кількість забитих домашніх тварин та проданого м’яса, а й важка фізична праця, наука, досвід, довіра покупців.
– Продавець має бути психологом, ясновидцем. Насамперед треба вислухати клієнта, почути його, у разі потреби порадити, яке м’ясо краще на ту чи іншу страву. Своїх клієнтів ніколи не обраховую. Якщо багато купують, роблю скидку. Якість м’яса перевіряє лабораторія, тому в цьому плані я спокійний.
Проживає в селі Чертеж Ужгородського району. Прокидається рано-вранці, аби зробити все по господарству, погодувати худобу. О 8-й уже на ринку. Заготівельники привозять туші, і він одразу береться до роботи. Повертається додому ввечері. Розповідає, що на ринку легше працювати, як було в магазині: «Уночі йшли на забій, знімали шкуру, вранці привозили туші, обробляли їх і торгували цілий день. А тут на місце доставляють заготівельники».
Запитую про повір’я та прикмети. «Якщо перший покупець – чоловік, то на удачу. Перші гроші не віддаються на решту».
– А як у гентешів з ревністю, заздрістю? – цікавлюся.
– Таке явище у нас не поширене. Продав мій сусід більше, я порадію за нього. Якщо у мене виторг хороший, він за мене порадіє, – запевняє.
Коли ми повернулися, біля точки на Юрія чекали дві жінки. Вони придбали свинини на 1200 гривень. На гостину. Почувши, що про їхнього м’ясника готується публікація, додали: «Юра – чесний і порядний продавець. Він вартий того, аби бути в газеті».
Як кажуть: про добрих людей – добре слово.
Вікіпедія повідомляє, що, будучи однією з найдавніших професій, коріння якої сягає часів одомашнення худоби, м’ясники сформували свою першу гільдію в Англії ще в 1272 році. Сьогодні в багатьох законодавствах існує видача професійних сертифікатів для права роботи м’ясником. У деяких регіонах потрібно пройти трирічне навчання, щоб мати можливість стати кваліфікованим м’ясником.
Тетяна ГРИЦИЩУК, фото автора