Мукачівка «вирощує» дерева життя

Зі спилів та гілок дерев можна створювати неймовірно цікаві речі. Природні матеріали зараз на вершині популярності. Такі настінні панно дійсно випромінюють живу енергетику природи і додають оселі затишку.

Так, зокрема, вважає мукачівка Антоніна Луцак. Створювати мозаїчні полотна майстриня почала недавно, але настільки закохалася в цю справу, що більше без неї не уявляє життя. Тож які підручні матеріали використовує закарпатка? Скільки часу працює над однією роботою? Що її надихає? Про це та інше вона розповіла «Карпатському об’єктиву».

Шкода було викидати гілки

Три роки тому чоловік пані Антоніни вирізав старий сад, аби закласти новий. Дерева він порізав, щоб спалити, але жінка попросила декілька гілок залишити для себе…

«Після смерті батьків я успадкувала їхній будинок. Хату ми відремонтували і перебралися в неї жити. Маємо ще й квартиру, але вона буде сину. Тож вирішили навести лад на подвір’ї та в саду. У холі Михайло поставив камін, тож вирізані дерева ми використали для опалення. А от гілки я спочатку хотіла перетворити на якісь прикраси, аби були мені нагадуванням про маму та батька… Але потім натрапила в інтернеті на цікаві настінні панно зі спилів. Мені це так сподобалося, що вирішила спробувати. Передивилася багато інформації, яка є у вільному доступі. Відтак попросила чоловіка порізати мені гілочки кружальцями. Взяла клей, шматок фанери і почала викладати, як мозаїку. Довго не вдавалося, нервувала. Після цього вирішила спочатку перенести на фанеру малюнок і лише після цього підбирати відповідного діаметру кільця. Таким способом все у мене вийшло. Перше панно, яке я створила зі спилів – метелик. Робота сподобалася і рідним, і друзям. Син попросив щось придумати і для нього, подруга теж замовила картину. Мене це так надихнуло, було таким потужним мотиватором, що вирішила – треба неодмінно працювати далі у цьому напрямку», – поділилася думками з «Карпатським об’єктивом» умілиця.

Після першої вдалої спроби мукачівка створила панно з крилами янгола для сина, з квіткою папороті для подруги, з драконом для доньки.

«Успіх мене просто окриляв, – зізналася вона. – Хотілося творити все щось нове і нове. Сюжети вибирала простенькі, бо ще тільки вчилась, але почала отримувати величезне задоволення від самого процесу. Над однією роботою працювала від 2-3 днів до 2-3 тижнів і одразу бралась за щось нове. Чоловік замовив рами і в них картини мали дійсно солідний вигляд. Не вважаю себе митцем, але творчу жилку та естетичний смак мала завжди. У юності гарно малювала. Хоча обрала технічну професію, та завжди милувалася як живописом професійних майстрів пензля, так і виробами умілиць», – зізнається мукачівка.

Зараз у доробку пані Антоніни більше сотні різних панно.

«Тепер гілочки для роботи мені зносять усі друзі. Наші – давно відпрацьовані. Люблю обклеювати зрізами і квіткові горщики. Із такою оздобою вони стають зовсім іншими. А над панно працювати взагалі – одне задоволення. Кожен етап цікавий, приносить справжню насолоду», – наголошує закарпатка.

Дерева життя почали проростати несподівано

Найбільше у колекції майстрині дерев життя.

«Ще з Біблії ми знаємо сюжет про Едемський сад, Адама і Єву та два дерева – пізнання та життя. Якщо плід із першого обернувся трагедією для людства, то кожен із нас мріє скуштувати плід дерева життя. Його ніхто не бачив, але мало хто про нього не думав. Я з дитинства малювала собі в уяві цю міфічну рослину, мене цікавило, яку має крону, гілки, листя… Тож і не дивно, що працюючи творчо, почала свої роздуми переносити на вироби. Дерев життя в мене добрі чотири десятки. Це – улюблена для мене тема», – зізнається умілиця.

Свої роботи мукачівка ніколи не продає, тільки дарує тим, хто по-справжньому їх цінує.

«Творчість для мене – не бізнес, а спосіб самореалізації. Щаслива, що мене підтримують найдорожчі люди – чоловік та діти. Це в житті, як на мене, головне. Звичайно, купити мої панно бажаючі були. І не раз! Друзі Михайла не раз пропонували гроші. Та я роботи або дарую, або просто відмовляю людині у проханні. На замовлення не працюю ніколи. Творю те, що вважаю за потрібне. Надихає мене найчастіше природа. Працюю з натуральним матеріалом і зображую замзвичай якусь частинку довкілля. Ідеї приходять спонтанно. Буває, що можуть і наснитися. Так було, наприклад, із павучками, ромашками, соняхами. Найдовше над панно працювала чотири тижні. Найменше – два вечори. Усе залежить від розмірів, наявності спилів під руками відповідного діаметру, а також від натхнення», – стверджує майстриня.

Техніка, в якій вона працює, називається дерев’яною мозаїкою.

«Деякі елементи я вирізаю з кори дерева, усе інше викладаю з круглих спилів. Роботу б не назвала складною. Техніка відома і досить популярна у всьому світі. У мережі є багато різних готових шаблонів, за якими можна працювати принаймні на початкових етапах. Взагалі люблю етностиль і дерево. Воно живе, тепле, приємне на дотик. Це – не холодний метал, а частинка світу, який нас оточує. Готові вироби покриваю лаком, аби вони довше зберігалися і цей етап для мене є найбільш нудним. Усе інше – мистецький процес. Тут важливо тільки «вловити хвилю». Можу працювати декілька годин на добу, а можу із ранку до ночі. Коли як дозволяє час. Але важливо, що ніколи не втомлююся, навпаки – відчуваюся зарядженою від дерева, повною сил і енергії. Рід час роботи завжди собі щось співаю, вмикаю музику і просто релаксую. Але важливо, щоб ніхто не відволікав», – каже майстриня.

На майбутнє Антоніна Луцак мріє про нові вироби та нові експерименти.

«Мозаїчні панно можна створювати з різних матеріалів. Колись хочу спробувати зробити монетне дерево за допомогою справжніх копійок різних держав. А також хочу спробувати створити картини з декоративного моху. Це – також дуже цікавий матеріал і також природній. Загалом ідей багато. Головне – знайти час для їхнього втілення у життя», – стверджує умілиця.

Марина АЛДОН