Рись без кордонів: унікальний моніторинг розкрив реальну чисельність рідкісного хижака в Ужанському нацпарку

Детерміністичний моніторинг дозволив підтвердити присутність семи особин рисі євразійської (з яких чотири — самці) на території Ужанського національного природного парку. Ці унікальні дані вдалося отримати завдяки індивідуальній ідентифікації тварин за характерним рисунком шерсті на фотознімках.

З листопада 2025 року розпочато вже другий етап унікального детерміністичного моніторингу рисі євразійської. Завдяки сучасним технологіям та міжнародній співпраці, дослідники встановлюють точну чисельність цієї рідкісної дикої кішки в наших лісах та вивчають її маршрути, що пролягають через кордони кількох країн.

Над проєктом працюють експерти команди “Рідкісні види” Всесвітнього фонду природи WWF-Україна та науковці Ужанського національного природного парку. Моніторинг відбувається синхронно з колегами транскордонного біосферного резервату “Східні Карпати”, за підтримки міжнародного проєкту LECA (Supporting the coexistence and conservation of Carpathian LargE Carnivores / Підтримка співіснування та збереження карпатських великих хижаків).

Що таке детерміністичний моніторинг і як він проводиться на території Ужанського нацпарку?

Детерміністичний моніторинг — це метод спостереження, який дозволяє вченим перейти від приблизних оцінок (“десь тут живе близько десяти рисей”) до точних фактів (“тут живе саме ця рись, ми її знаємо”).

Для спостережень на території Ужанського НПП встановили фотопастки на 30 локаціях, охопивши як прикордонні зони, так і центральні ділянки парку.

Щоб підвищити точність даних, моніторинг та його результати також вдалось синхронізувати з колегами з транскордонного українсько-польсько-словацького біосферного резервату “Східні Карпати”. До його складу входять три національні і три ландшафтні парки у трьох країнах: Польщі, Словаччині та Україні

Скільки рисей мешкає в Ужанському НПП?

Попередні багаторічні спостереження (2017–2025 роки), що базувалися на слідах життєдіяльності та фотофіксації, свідчили: на території парку площею до 600 км² може мешкати від 6 до 13 особин рисі.

Однак детерміністичний моніторинг, проведений минулого року, дозволив уточнити ці дані. Завдяки аналізу індивідуального рисунка шерсті на фотознімках вдалося ідентифікувати сім окремих особин, з яких чотири — самці.

Рись без кордонів

Зокрема цієї осені під час моніторингу на фотопастки знову потрапив добре відомий дослідникам самець рисі євразійської, якого ідентифікують під номером ID-4. Зазначимо, що розташування, розмір та форма плям на хутрі кожної рисі унікальні, як відбитки пальців у людей. Не існує двох рисей з ідентичним “візерунком”.

Цей гіперактивний самець за кілька днів може змінювати локації, переходячи з Ужанського національного парку до сусіднього Національного парку “Полоніни” у Словаччині й повертатися назад.

Нагадаємо, що максимальний добовий перехід рисі може сягати до 30 км.

“Такі переміщення ще раз підтверджують: великі хижаки не визнають адміністративних меж, кордонів чи лісогосподарських поділів. А це, своєю чергою, ускладнює науковий моніторинг диких тварин з метою їхнього захисту, адже неможливо розробити ефективний план порятунку виду, спираючись на умовні дані”, — зауважує Ігор Дикий, зоолог, менеджер проєктів “Рідкісні види” WWF-Україна.

Чому синхронний моніторинг критично важливий?

“Основна проблема в тому, що немає єдиної системи моніторингу та не вистачає координації між різними установами — як на національному так і міжнародному рівнях. Через це одна й та сама тварина може бути порахована кілька разів, що призводить часто до завищення їх реальної чисельності. Власне, однією з цілей міжнародного проєкту LECA є впровадження спільної методики обліку великих хижаків, зокрема рисі, на транскордонному рівні, що дозволяє отримати порівнювані, надійніші дані в межах країн Карпатської конвенції”, — пояснює Роман Черепанин, менеджер проєктів “Рідкісні види” WWF-Україна, доцент кафедри біології та екології Карпатського національного університету імені Василя Стефаника.

Показовим є приклад молодого самця бурого ведмедя на ім’я Iwo, якого у 2015 році відстежували польські науковці за допомогою GPS-нашийника. Ведмідь здійснив тривалий перехід з Польських Бескид через територію Словаччини до України. Його шлях упродовж місяця пролягав через Сколівські Бескиди до Центральних Ґорґан. В Українських Карпатах ведмідь перебував у межах трьох областей (Львівської, Закарпатської, Івано-Франківської) та п’яти адміністративних районів. У результаті звір заліг на зиму в барлогу на території Українських Карпат. За відсутності синхронізації обліків такого ведмедя могли б зарахувати до статистики кілька разів. Одну тварину можуть порахувати щонайменше двічі в кожному з п’яти адміністративних районів, і з одного ведмедя в статистичній звітності отримаємо 10.

Єдина система — ключ до точних даних

Саме тому синхронізований транскордонний моніторинг, який зараз триває в Ужанському НПП, є надзвичайно важливим. Результати пілотних проєктів уже підтверджують: традиційні методи обліку без координації між установами часто завищують чисельність великих хижаків.

Детерміністичний підхід, заснований на індивідуальній ідентифікації тварин, дозволяє отримати реалістичну картину стану популяцій і є основою для ефективної охорони рисі євразійської та інших великих хижаків Карпат.

Рись євразійська в Україні

Наразі за наявними офіційними даними в Україні мешкає близько 500 рисей. Найбільше їх трапляється в Карпатах — близько 400 особин, а понад 100 — на Поліссі.

Індивідуальна територія рисі залежить від статі тварини та біотопічних особливостей поширення — у середньому від 100 км² до 200 км².

За добу рись у середньому може подолати 7-15 км. Добове переміщення самця рисі на рівнинній території Полісся — 15-25 км. Все залежить від сезону, погодних умов, рельєфу, висоти снігового намету, антропогенного освоєння території тощо.

У Європі головною загрозою для рисі є втрата середовища проживання через розвиток інфраструктури та населених пунктів. Унаслідок цього відбувається фрагментація середовища проживання та географічна ізоляція особин, що заважає їм у звичний спосіб добувати їжу, шукати партнера для спарювання та нові місця для розселення. Саме тому забезпечення екологічної сполученості має вирішальне значення для збереження здорових і стійких популяцій тварин, яким для життя необхідні великі території.