Після загибелі сина хустянка зайнялася творчістю

Наші талановиті краянки вміють створити шедеври практично з того, що є під руками. Своє нове заняття пані Лариса вважає розрадою і Господнім подарунком. Адже воно в її житті з’явилося не випадково… Хейндмейдом майстриня захопилася три роки тому після страшної трагедії, найбільшого горя, яке може спіткати жінку – втрати сина.

Зараз із підручних матеріалів Лариса Бойко створює вишукані настільні композиції та панно. Усі її вироби оригінальні, незвичні, цікаві і, що головне – у єдиному примірнику. У кожен виріб вона вкладає не тільки свій талант, але й любов і фантазію… Більше про своє творче заняття умілиця розповіла «Карпатському об’єктиву».

Усе почалося з того, що хотілося відволіктися від поганих думок

Знайомимося з пані Ларисою через одну із соцмереж. Зустрічаємося приблизно за тиждень. Вона цими днями саме повернулася додому з Праги, де працює останнім часом. Незважаючи на осінню прохолоду, жінка випромінює таке тепло, що на серці стає затишно… Показує свої роботи в телефоні, гортаючи в галереї світлину за світлиною… розповідає, що творчістю займається тільки вечорами, коли має вільний час.

«Багато років я шила. Працювала за фахом і сильно посадила зір. Тому в’язати, займатися бісероплетінням чи вишивати не можу. Обрала для себе такий вид рукоділля, щоб сильно не напружувати очі. Мені цікаво щось майструвати, фантазувати, придумувати, компонувати. Це – своєрідний релакс, адже кожен етап приносить задоволення. А відтак тішить і сам результат», – ділиться думками хустянка з «Карпатським об’єктивом».

Лариса Бойко неймовірно скромна, хоча її вироби дуже цікаві і подобаються людям.

«Я працюю не для заробітку, хоча вкладаю в матеріали чималі кошти. Треба і стрічки купити, і мушлі, і лаки, і камінці, і рамки, і клей, і ще багато чого. Але неймовірно радію, коли можу подарувати комусь свою роботу і бачу в очах людини щиру радість, захоплення, вдячність. Багато виробів роздарувала як на Закарпатті, так і в Чехії. У самої зберігається тільки мала частина з усього, що вдалося створити. Але для мене важливо не сидіти без діла, втілювати в життя творчий порив думок, реалізувати себе через вироби. Праця ж – це найкращі ліки від усього. Принаймні… у моєму випадку», – наголошує майстриня.

А захопилася творчістю жінка у найбільш скрутний період життя, коли не стало її старшого сина.

«Сергія вбили на війні. Світ ля мене одразу неначе втратив барви і став іншим. Здавалося, ніби сонце погасло, а небо провалилося у прірву… Неначе серце зупинилося в самої… Досі не можу повірити, що сина немає… Пережити таке – величезне горе, непоправний біль… Але найчастіше розуміють це ті, хто був у моєму становищі, відчував подібне… Крім того, Сергій певний час ще й вважався зниклим безвісти. Мені психологічно було страшенно важко пережити втрату. І в якусь мить до мене прийшло натхнення. Ніби Господь послав таку розраду, аби не так побивалася від страждань. І вже три роки як я створюю різні композиції», – стверджує умілиця.

Творчість заспокоює

У доробку закарпатки більше п’яти десятків виробів, утім вона їх не рахує, любить працювати завжди над чимось новим.

«Мені робота тільки у радість. Зроблю щось одне і одразу беруся за інше, аби не байдикувати… Я створювала і новорічні композиції, і великодні, і всякі підсвічники, і панно. Крім того, спеціальною мотузкою-шпагатом, або як ще кажуть, джгутовою ниткою, обмотую пляшки і потім їх декорую. Загалом моя творчість почалася саме з пляшок. Першим дизайнерським виробом була звичайна скляна пляшка, яку за допомогою підручних матеріалів перетворила на вазу, – розповідає хустянка. – Згодом почала працювати з підсвічниками. Подобається майструвати композиції із шишок, які фарбую у потрібні кольори. Декорувала й пасхальні яйця на підставці. Маю досвід роботи з атласними стрічками».

Імпульс для творчості, як зізнається пані Лариса, їй дає відчуття самотності, тож аби відганяти від себе скорботні думки, поринає в улюблене заняття.

«Спогади… Вони роз’їдають душу… Боляче думати про загибель Сергія. А хендмейд мене заспокоює, відволікає, – заявляє вона і при цьому показує світлини сина, важко зітхає й продовжує розмову. – От відпрацювала я до п’ятої години, приїхала додому і починаю щось творити. Часто буваю у відповідних магазинах, завжди підбираю щось собі оригінальне, постійно стежу за різними знижками, акціями, новинками. Вдома сумно… Вечір довгий… Нахлинають важкі тривожні згадки, на очі навертаються сльози, серце рветься від болю. Тож треба чимось зайти руки і свідомість. Тому… поїла, закотила рукави і берусь до роботи. Дивлюся на матеріал і думаю, що б із нього можна неординарне зробити. Я швейниця, можу все в майбутньому процесі передбачити, знаю, який буде мати виріб вигляд із точністю до міліметра. Загалом за фахом пропрацювала 30 років. А зараз здебільшого клею до основи готові матеріали. Між іншим, усьому навчилася абсолютно сама. Жодних курсів, майстер-класів не проходила. Усе сталося спонтанно і дуже доречно, бо тоді мені було найважче прийняти страшну реальність, в якій опинилася».

Дуже цікаві роботи у Лариси Бойко з підсвіткою. Для цього вона використовує соляний камінь і композиція в темряві набуває особливого шарму. Каже, що над однією роботою працює в середньому три вечори. Найшвидше впоратися може за вечір.

«Більше часу потрібно витратити на пляшки. «Чаклую» приблизно тиждень над однією. Коли починаю крутити шпагат, одразу з’являються ідеї. Можу почати з середини одним кольором, потім використовувати матеріали інших барв. Практично весь процес відбувається експромтом і результат залежить від того, скільки якого шнура маю в наявності. Але будь-яка творча діяльність це – дуже захоплююча справа, яка ніби навіть окриляє», – запевняє умілиця.

Найскладнішу для себе роботу хустянка назвати не може, бо кожна їй дарувала приємні миті насолоди. Стверджує, що той спокій, те піднесення, які вона отримує від свого хобі, варті будь-яких часозатрат.

Хочеться щиро побажати цій привітній і доброзичливій майстрині подальших успіхів у творчості і нових цікавих композицій.

Марина АЛДОН