У стилі печворк. Хустянка шиє будинки та прикраси на стіни

Клаптикове шиття – це не просто рукоділля, це – ціле мистецтво. І тут уміти користуватися голкою та ниткою мало. Потрібна ще й творча уява та неабиякий талант. Поєднуючи кольори, фактури та візерунки, наче мозаїку, можна викладати з тканин дуже цікаві речі.

Валентина Тегза у стилі печворк працює давно. Каже, що творча робота для неї є способом не тільки відпочинку, але й віддушиною. У мистецькому пориві навіть не помічає плин часу…

Тож що можна пошити з клаптиків матерії? Як цьому навчитись? Де знаходити ідеї для виробів? Про це та інше хустянка розповіла «Карпатському об’єктиву».

Надихнула сусідка

Шити пані Валентина уміє професійно, свого часу здобула фахову освіту, але пропрацювала за спеціальністю недовго через проблеми зі здоров’ям.

«У 25 років, після народження сина, я мало не пішла з цього світу. Були проблеми і з серцем, і з печінкою, і з нирками. Багато часу проводила в лікарні, тож із роботи довелося піти. На щастя, чоловік добре заробляв із нас із дитиною забезпечував. Я займалася домашнім господарством, вихованням Василя. Син виріс чудовою людиною, зараз живе у Чехії. А 12 років тому мого Івана не стало. У мене не було ні роботи, ні уявлення як виживати і ставити на ноги сина. Була вдома швейна машинка і я почала пропонувати знайомим щось для них пошити. Мене шкодували і завжди щось замовляли. Із того часу я цим заробляю. А в процесі роботи завжди були клаптики невикористаної тканини. Вони вже й непотрібні, і викинути їх шкода. Тож збирала їх, збирала… аж поки не вирішила пошити з цих шматочків скатерть. Якось прийшла до мене сусідка на каву, побачила скатертину і захотіла таку ж. Про печворк я знала, але чомусь не замислювалась, що це, крім мене, комусь може подобатись. Уже після цього почала з клаптиків шити різні речі для оздоби житла», – поділилася думками з «Карпатським об’єктивом» жінка.

Перші ідеї для творчості пані Валентина шукала в мережі, надихаючись творчістю інших майстринь.

«Я довго не могла нічого путнього придумати. Але згодом просто мене прорвало. Із клаптиків я пошила собі куртку, плаття, потім сумочку, гаманець, косметичку. Далі – штори для кухні, панно. Після цього взялася за покривала на дивани, пледи, подушки. Зараз маю в доробку ще й килимки, чохли, різний декор для дому. За весь час, думаю, створила більше тисячі виробів у стилі печворк. А загалом у цьому стилі можна шити неймовірно цікаві речі як для власного гардеробу, так і для дизайну житла: абажури, килими, ковдри, наволочки, навіть декоративні тарілки та чашки. Є майстрині, що навіть картини створюють», – запевняє вона.

Наразі умілиця натхнення не шукає, сама фонтанує ідеями.

«Я бачу тканину і вже розумію, із чим її поєднаю, який буде візерунок, який виріб народиться на світ, – зізнається хустянка. – Не знаю, де і як цьому навчитися, у мене все відбувається якось на інтуїтивному рівні. Жодних курсів по клаптиковому шиттю не проходила, усе опанувала самотужки. Але хто хоче навчитись шити, не проблема, бо багато майстринь пропонують майстер-класи. Просто для мене шиття є не чимось новим, тому мені легко. Крім того, завжди була людиною творчою, уміла придумувати щось незвичне».

До всього необхідно мати хист і смак

Найбільший виріб, створений закарпаткою із клаптиків – панно для невістки довжиною 3 і висотою 2 метри.

«Як кажуть, розмір не має значення. Для мене без різниці, чи працювати над маленькою скатертиною, чи над габаритним покривалом для двоспального ліжка. Оля дуже хотіла панно… Я створила його для неї за чотири тижні. Між іншим, найдовше працювала над килимком – два місяці. Але тоді просто мала інші замовлення, тож бракувало часу. Печворк – не основне моє заняття. Для заробітку шию іншим одяг, а творчістю займаюся переважно для себе та близьких. Хоча деякі вироби і продаю, бо потрібні гроші», – запевняє вона.

Найбільше закарпатці подобається шити покривала.

«Усе починається із задуму. Потім малюю ескіз, розбиваю умовний виріб на клаптики. Далі починається підбір тканин, нарізання шматочків і тільки після цього зшивання. Між іншим, не всі тканини, що є у продажу, якісні, тому треба брати такі, щоб не пускали колір згодом і не вигорали від сонця. Якщо є можливість, попередньо добре тканину помити, аби побачити, якою буде після прання. Також матерія може кошлатитись, або сильно мнутись. Таку теж брати не варто. Найбільше люблю працювати з бавовною, льоном. Синтетики уникаю, як і всього штучного. Важливо також уміти поєднувати кольори, аби виріб не був надто строкам, до всього необхідно мати хист і смак», – стверджує майстриня.

Пані Валентина переконує, що техніка печворк – дуже давня, але зараз вона у всьому світі неймовірно популярна.

«Багато виробів продає мені невістка. Збуває здебільшого чехам та німцям. Вони дуже цінують ручну роботу. Також бувало, що наші земляки замовляли подушки в подарунок у Канаду, або панно в Угорщину. Мене тішить, що мої роботи подобаються людям, що вони роблять їхнє житло більш комфортним. Для мене клаптикове шиття – це своєрідна магія, бо поринаючи в роботу з головою, забуваю про все на світі», – наголошує вона.

У майбутньому хустянка планує більше працювати над різними абстрактними мотивами, почати шити вироби з джинсу.

«Здається, джинс – єдина тканина, яку я досі не використовувала у печорк. Щось нікуди мені ті клаптики не вписувалися, хоч маю в наявності різних кольорів. Останнім часом багато думаю про те, що б цікавого з них зробити, із якими матеріалами поєднати. Також хочу й надалі створювати різні абстрактні сюжети. Хоча маю в колекції вироби і в реалістичному стилі – із силуетами людей і тварин. Але більше до снаги щось філософське, із символізмом. Що б там не було, працюватиму далі, бо печворк мене дуже захопив», – зізнається Валентина Тегза.

Марина АЛДОН