Закарпатка створює різдвяні вінки з природних матеріалів

Купити різдвяний вінок наразі не проблема. У сувенірних магазинах є на всякий смак і гаманець. Але коли хочеться чогось ексклюзивного та ще й натурального, знайти таку річ непросто. Можна, звісно, створити своїми руками. Але коли немає ні хисту, ні бажання? Тоді можна звернутись до майстринь, які знаються на трендах і тонкощах роботи.

Ужгородка Катерина Андрійчук уже декілька років поспіль займається хендмейдом. Створює цікаві сувеніри ручної роботи. Використовує при цьому те, що дає нам сама природа – жолуді, шишки, горіхи, каштани, гілки дерев, листя, квіти… Вміє працювати й із епоксидною смолою, й із полімерною глиною та дерев’яною пульпою.

Перед зимовими святами вона створює для оточуючих вишукані композиції та віночки на двері. Більше про своє захоплення умілиця розповіла «Карпатському об’єктиву».

Головне – натуральність

Рукоділлям Катерина займається практично з дитинства. Ще коли навчалася у школі, експериментувала з матеріалами, техніками та видами творчості. Фах обрала мистецький – стала дизайнеркою інтер’єру… А у вільний від основної діяльності час створює вишукані композиції для декору.

«Вишивка та в’язання мене не приваблювали ніколи. Мені подобалося завжди створювати щось для того, аби прикрасити оселю. Перші сувеніри виготовляла уже в 13 років. Це були статуетки з гіпсу. Перші молди зробив для мене батько, тоді ще у вільному доступі були дуже примітивні, мені ж хотілося ексклюзиву. Відтак було і свічкарство, і квіти з мила, і багато чого. Різвдяві композиції мене приваблювали років із 5. Звісно, у нас були вдома переважно магазинні. Але десь із 5 класу я почала щось сама компонувати із гілок хвої та тих іграшок, які знаходила на горищі. Згодом почала створювати прикраси самотужки. Серйозно захопилася різдвяними вінками років 5 тому. Техніки вивчала самотужки, знаходила ідеї у інтернеті, а нині придумую все сама», – зізналася майстриня «Карпатському об’єктиву».

Головний акцент у роботі ужгородка ставить на натуральність, аби було і гарно, і стильно, і природно.

«У мене мала дитина, не хочу, аби якісь деталі прикраси у неї викликали алергію. За своє вироби я спокійна, усі вони безпечні. Частину вінків роблю із натуральної хвої, піхти, кипарису. Для частини обираю штучну, але тільки якісну від надійних виробників. Оздоби виготовляю власними руками. Іноді користуюся спереєм, штучним снігом. Він безпечний. Також оздоблюю вироби знайденими в лісі кетягами калини, шишками, горішками. Їх підфарбовую, наприклад, у золотистий або срібний колір. Додаю атласних стрічок, умовних «подаруночків». Також використовую деталі з дерева. Наприклад, хатинки, бруски. Їх купую в інтернет-магазинах. А от янголят, ведмедиків, ельфів, оленів можу зробити або з епоксидної смоли, або з глини», – зізнається Катерина Андрійчук.

Вінки світяться в темряві

Майстриня наголошує, що над одним віночком може працювати навіть декілька тижнів.

«Вінок – це не скрутити гілки хвої і навішати на них все, що є під руками. Над деталями доводиться довго працювати. Наприклад, треба виготовити кульки різних форм і розмірів. Залежно від матеріалу це може зайняти й цілий день. Потім їх потрібно пофарбувати чи якось оздобити. Один день, скажімо, займаюся тільки пакуванням «подаруночків» на вінок. Загалом робота затратна у плані часу. Потім всі деталі кріплю з допомогою клейового пістолету. Етап збірки у мене найбільш улюблений. Тоді «проглядається» вже картина готового виробу. Хоча ідея в голові ще на початкових етапах», – зізнається умілиця.

За словами закарпатки, аби створити гарну композицію, треба знатися не на одній техніці рукоділля.

«Є, звісно, варіант, купувати готові заготовки. Наприклад, кульки, оленів, зайчиків. Але мені цікавіше зробити їх самотужки. Тоді кожен виріб буде не схожим на інший. Останнім часом вінки в мене ще й із підсвіткою. От світлодіодні гірлянди купую готові. На електриці не знаюся зовсім. Утім такий виріб має більш довершений вигляд і світиться у темряві. Якщо він висить на дверях будинку, його у сутінках добре видно з вулиці. Також настільні композиції оздоблюю свічками, або світильниками у вигляді свічок. Вони також працюють на батарейках і не потребують підключення до розетки», – каже вона.

Скільки вінків у колекції жінки, вона не знає навіть сама.

«За роки я зробила їх тисячі. Порахувати ніхто ніколи точно вже не зможе. Частину роздарувала, деякі купили. Мої вироби є в Італії, Німеччині, Іспанії, Угорщині, Чехії, Словаччині, Польщі, Великій Британії, Канаді, Болгарії, Аргентині, США. Європейці дуже цінують як ручну роботу, так і натуральність. У нас поки така культура тільки напрацьовується. Крім того, у людей мало грошей, тож вони найчастіше обирають те, що дешевше. Це, звичайно, сумно. Але такі в нас поки що реалії», – заявляє умілиця.

Найменший вінок, який робила ужгородка, поміщається на долоні, а найбільший мав у діаметрі два метри.

«Сестра замовила в мене сережки у вигляді різдвяних вінків для корпоративну. Це було 4 роки тому. Через крихітний розмір, більшість деталей довелося робити з полімерної глини. Прикраса була 15 сантиметрів у діаметрі. А от гігантський різдвяний атрибут я виготовила для подруги. Вона встановила вінок на подвір’ї. Це було 2 роки тому. Вона саме народила доньку і хотіла, аби гості, які приходили її вітати, були вражені цікавинкою, а не тільки дитинкою. Яка зараз доля виробу – мені невідомо. Тим не менше, більшість вінків середні – до 50 сантиметрів у діаметрі. Є й трохи менші, і трохи більші. Іноді замовляють і декор для перил, для балконів, для камінів, для ялинки, а також усілякі настільні композиції», – наголошує Катерина.

У творчості ужгородку підтримує родина і найбільше надихає природа.

«Я ніколи не повертаюся з лісу з порожніми руками. То якусь кору дерева притягну до багажника, то гілочки, то шишок назбираю, то жолудів. Чоловік лагідно називає мене Плюшкіним. Утім він мене дуже підтримує у всьому. Іноді навіть допомагає у роботі. А от батьки моє хобі довго не поділяли. Тільки зараз почали ставитись як до моєї основної роботи, так і до захоплень більш лояльно», – стверджує жінка.

На майбутнє грандіозних планів у майстрині немає, але розвиватися і вдосконалюватися вона планує.

«Поки в державі війна, багато наперед загадувати не можу. На жаль, ніхто не знає, що чекає нас завтра. Але працювати над собою все одно потрібно. Треба бути у курсі усіх новинок, вивчати нові техніки і не боятися братися за щось раніше невідоме. Навчитися не важко, головне мати наполегливість та бажання. Звісно, хотілося б створити вінок-рекордсмен. Але поки що це у дуже далеких планах. А поки – треба жити і насолоджуватися кожною приємною миттю та компанією найближчих, найдорожчих людей!», – каже Катерина Андрійчук.

Марина АЛДОН