Хустянин створює унікальні сувенірні сокири

Сокира – це не просто інструмент, щоб колоти дрова. Є ще й гуцульські топірці, і туристичні, і універсальні, і власне колуни. Мати вдома практичну сокиру добре, а от сувенірну – мрія багатьох. Павло Тимчик із Хуста вже п’ять років поспіль виготовляє власне такі, унікальні інструменти, які нерідко замовляють у нього для того, щоб подарувати знайомим, друзям, родичам.

Захопився сокирами чоловік у період карантинів, коли було багато вільного часу і свій магазин тимчасово довелося зачинити. Каже, що нове хобі врятувало його тоді від депресії.

Тож чи важко змайструвати сувенірний топірець? Що для цього потрібно уміти? Скільки часу займає робота над одним виробом? Про це та інше закарпатець розповів «Карпатському об’єктиву».

Починав із простенького

Давньою зброєю пан Павло цікавився ще в дитинстві, але виготовляти сокири почав нещодавно.

«Малим мене завжди дуже цікавили луки, ножі та сокири. Для давніх людей вони були незамінними і без них вони б не вижили. Загалом я дуже любив історію. Але життя склалося так, що вищу освіту не здобув, роками працював із деревом та металом. А потім після кількох років роботи в Чехії відкрив продуктовий магазин. Усе було добре, поки не почалися карантини. Тоді довелося зачинитися і я не знаходив собі місця вдома від бездіяльності. Багато часу проводив у інтернеті, аби хоч якось розвіятися. Прибутки були поставлені на паузу, робота також. І одного разу мені потрапив на очі матеріал про одного майстра, який виготовляє бойові сокири. Це мене надихнуло і я вирішив – треба спробувати й мені. Почав уже свідомо шукати інформацію про різні виробничі нюанси. Добре, що раніше займався багатьма видами діяльності і вдома маю цілу майстерню із необхідними станками та інструментами», – поділився думками з «Карпатським об’єктивом» чоловік.

Відтак перша сокира у хустянина вийшла зовсім простенькою, не ідеальною, але він неймовірно радів тому, що зробив її власними руками і що вона дуже зручна.

Згодом свої вироби чоловік почав оздоблювати різними орнаментами і зараз вони нагадують витвори мистецтва.

«Я не хотів виготовляти ні бойові сокири, ні для того, щоб ними йти заготовляти дрова. Мені хотілося працювати над чимось гарним, вишуканим, ексклюзивним. Вирішив, що займуся сувенірними топірцями. Саме в сусіда був ювілей і я зробив для нього сокиру, яку причепурив ведмедями, а на ручці зобразив дубовий ліс. Подарунок Миколі дуже сподобався і він попросив змайструвати щось схоже й для його батька. Одним словом, мені одне за одним почали надходити замовлення. Тоді це врятувало мене від депресії. Відчув себе затребуваним і до мене повернулася радість життя. Наразі тільки у вільний час маю можливість працювати над топірцями, бо згодом життя нормалізувалося і я знову запустив магазин», – зізнався умілець.

Сокира супроводжувала горян усюди

Про сокири Павло Тимчик знає якщо не все, то майже все, може годинами розповідати усілякі цікавинки.

«Перші сокири люди виготовляли з каменю. Їх використовували ще в доісторичні часи. У Єгипті навіть існував культ цієї зброї. У багатьох народів сокира символізувала зв’язок із вищими силами. Залізні сокири почали застосувати уже в І тисячолітті до нашої ери. Саме тоді вперше з ними почали рубати ліс, розчищати для поселень нові території. Для закарпатців сокири також мали особливе значення. Адже «балта» була поширеним знаряддям праці серед мешканців усього Карпатського регіону. Горян вона супроводжувала і як холодна зброя, щоб захищатися від тварин», – наголосив майстер.

У середньою над одним виробом майстер працює тиждень. Утім переконаний, що це – через зайнятість.

«Зробити топірець можна за 3-4 дні. Але я працюю тільки вечорами, тому робота займає навіть більше тижня. Мої вироби не просто виточені, але ще й оздоблені різними візерунками, малюнками. Я хоч і непогано малюю, але кліше мені робить професійний художник, аби все було бездоганно. Сокири я виготовляю не для продажу, це – розрада для моєї душі. Звісно, коли іноді хтось побачить, вподобає і дуже хоче купити, можу поступитися. Але таке буває вкрай рідко. Та й оцінюю свої роботи дорого. Це – не ширвжиток, а унікальна авторська техніка і кожен виріб у єдиному примірнику. Плюс – матеріали теж недешеві. Тим не менше, пишаюся, що мої топірці є не лише на Закарпатті, але і в приватних колекціях у багатьох країнах Європи: Угорщині, Чехії, Румунії, Німеччині, Австрії, Болгарії, Польщі, Франції, Італії», – зазначає умілець.

Загалом у доробку хустянина близько 50 сокир. Майже всі вони стандартних розмірів, але з автентичною оздобою.

«Виготовляв деякі топірці у мініатюрі, але переважно працюю над середніми. Хоч лезо в моїх виробів гостре, вони не призначені для того, щоб ними кололи дрова. Звісно, працювати біля хати з ними можна і вони витримають будь-які навантаження, але вони для краси. Заготовки металевої частини, між іншим, нерідко допомагає мені робити друг дитинства, кум і сусід Василь Пилип. Для нього це – також хобі, бо він професійно займається ковкою. Сталь ми використовуємо якісну, тому знаю, що вироби можуть прослужити дуже довго. За роки я напрацював певні «фішки», тож мої топірці абсолютно без дефектів. Але, наголошую, вироби кваліфікую виключно як сувенірні», – каже майстер.

Роботу над сокирами він вважає способом зануриться у релакс.

«Це, як коли жінки вишивають і переконують, що за рукоділлям відпочивають від усього. Отак для мене і праця за станком. Я поринаю ніби у інший світ і забуваю про втому, проблеми, багато речей, які викликають не дуже приємні емоції. Для когось медитація – це похід у гори, для когось – усамітнення на природі, а для мене – час, проведений у майстерні. Я ж працюю виключно для власного задоволення, мене ніхто не підганяє і від процесу «кайфую». Коли ж у руках опиняється готовий виріб, це – привід пишатися собою. Родина мене у всьому підтримує, дружина навіть пробувала допомагати, але в неї погано виходить, тому з її боку підтримка переважно моральна», – зізнається закарпатець.

У перспективі закарпатець планує почати виготовляти ще й мечі та шаблі.

«Серед моїх знайомих є люди, які колекціонують шаблі. Тож хочу спробувати зробити декілька. На досягнутому зупинятися ніколи не можна, потрібно розвиватися, вдосконалювати, пробувати щоразу для себе щось нове. Також давно маю бажання виготовити меч. Такий, як у фільмах про лицарські бої. Може якась кіностудія купить. Але це – жарт насправді. На жаль, через брак часу поки що до мрій та фантазій не доходять руки. Якби займався тільки одним видом діяльності, звісно, уже б давно навиготовляв масу всяких новинок. Але плани є, вони цілковито реальні. І, як на мене, це вже добре, бо у творчості не буде застою», стверджує чоловік.

Марина АЛДОН