Харків’янка почала на Закарпатті виготовляти чайні будиночки

Іноді через зміну ритму життя та обстановки в людей прокидаються приховані таланти. Вони можуть виявлятися по-різному. Одні знаходять нове хобі через бажання психологічно перемкнутися на іншу хвилю, інші – аби знайти спосіб заробітку.

Лариса Боженко з Харкова каже, що знайшла собі заняття для душі, бо давно мріяла зайнятись рукоділлям, просто ніяк не доходили руки. Наразі у жінки є і вільний час, і бажання творити, і обставини, які надихають. Зараз вона з картону, фанери та полімерної глини виготовляє будиночки для чаювання. Не такі, як у Китаї… а з карпатськими мотивами. Більше про своє захоплення жінка розповіла «Карпатському об’єктиву».

Здивувало, чому закарпатці майже не п’ють чай

На Закарпатті пані Лариса живе майже два роки. Із рідного міста перебралася до родичів у Виноградово.

«Вдома було дуже небезпечно, тож прийняла запрошення двоюрідної сестри і приїхала до неї. Друзів не мала, але на новому місці обжилася досить швидко. Спочатку хотіла поїхати до доньки у Канаду, але потім вирішила, що все ж в Україні краще. І не помилилася, бо знайшла тут багатьох чудових людей. Незважаючи на всю красу Закарпаття, я дуже сумувала за рідною домівкою. А ще мене дивував той факт, що закарпатці, незважаючи на величезну кількість лікарських рослин, які тут ростуть, майже не п’ють чай. Хіба що коли трохи нездужають. Принаймні, так було у моїх родичів. Колись у мене був чайний будиночок, подарований подругою. Вона привезла його з Китаю. Це – такий сувенір, куди вставляються пакетики з заваркою. Збоку є відсік для різних солодких смаколиків, випічки, цукерок. У оригінальні чайний будиночок – це садовий павільйон, але в моєму випадку – оздоба для кухонного столу. Тож аби урізноманітнити життя я вирішила, що хочу виготовити щось подібне своїми руками для родини», – поділилася думками майстриня з «Карпатським об’єктивом».

Людей, які б зналися на чайних будиночках серед нових знайомих харків’янки не було, тож вона почала шукати інформацію в інтернеті і швидко знайшла багато цікавого й корисного для себе.

«Платні майстер-класи я не замовляла, у вільному доступі є все, що потрібно знати. Такими сувенірами займається багато рукодільниць. Хтось – для себе, хтось – для продажу. Я поки вчуся і вдосконалююся, але гроші заробляти на хобі не хочу. Усі вироби в мене подарункові, для людей, які залишили теплий слід у серці. Виготовлю щось новеньке і дарую. Мене тішить, коли інші радіють, коли навіть у такі непрості часи на чиємусь обличчі сяє посмішка. Що стосується витратних матеріалів, скажімо, полімерної глини, фарб, пензликів, то більшість всього мені надсилає донька. Тому серйозних вкладень не роблю, купую хіба якісь дрібниці для декору. Картон та фанера – безкоштовно. Ними мене забезпечує Василь, чоловік сестри. Одним словом, добро завжди повертається добром і мені також люди багато чого дають просто так, за дякую», – запевняє Лариса Боженко.

Млини, печі та будиночки

Чайні будиночки умілиця загалом вважає своєрідним оберегом і крім них виготовляє ще декоративні печі та млини.

«Усе почалося саме з будиночків, але поступово асортимент почав розширюватися. Вибір зупинила на млинах, адже млинарство – традиційне ремесло наших багатьох пращурів, а також на печах. Яка ж хата колись була без печі? Нині, на жаль, побачити їх можна хіба десь у музеях. А ось чайний будиночок для мене – символ рідної домівки, батьківської хати, сімейного гнізда. Мої вироби – не просто сувеніри, вони ще й багатофункціональні. Наприклад, пічка може бути світильником, якщо в неї вбудовую світлодіодні елементи, млин – підставка для спецій, приправ чи печива, будиночок – скриня для прянощів, чайних пакетиків та цукерок. Віднедавна почала ліпити з полімерної глини ще й підводи. У них можна викладати випічку, фрукти», – наголошує майстриня.

Якщо основою каркасу для виробів у харків’янки слугує картон або фанера, то більшість елементів жінка ліпить із глини.

«Я використовую якісну глину, яка сама твердіє, її не потрібно запікати. Вона може бути різних кольорів. Утім деякі деталі я нерідко ще й підфарбовую. Користуюся акрилом. Спочатку макети роблю з паперу, потім переношу все на робочу поверхню. Для вирізання маю усілякі спеціальні ножиці, які ріжуть навіть фанеру. Спочатку виготовляю каркас, але вже потім беруся до декорування. Працюю неквапно, ніколи нікуди не поспішаю.. Тож над одним будиночком можу працювати і тиждень, і навіть два. Найшвидше можу виготовити щось за 2-3 вечори», – каже пані Лариса.

У доробку умілиці робіт небагато, але в кожну з них вона вклала частку своєї душі.

«Займаюся хендмейдом уже більше року і за цей час зробила близько п’ять десятків різних виробів. Більшість із них невеликі. Щось гігантське навіть не маю на меті створювати. Це ж сувеніри і вони не повинні бути габаритними. Проте й дуже малі будиночки не виготовляю, адже у них призначення – не тільки декор. У висоту композиції максимально до 50 сантиметрів», – зізнається харків’янка.

За словами жінки, на Закарпатті вона навчилася цінувати каву, насолоджуватися її смаками, тож і для любителів цього гіркого ароматного напою вона теж дещо придумала.

«Каву я не можу пити без цукру. Хоч дехто навіть скибку лимону додає. А от мені до снаги все солодке. Тому зробила першу свою цукрянку з глини. Вона стоїть завжди на столі і з неї можна додати цукор і до чаю. Оздобила її кавовими зернами, а також метеликами. Останнім часом, відчуваю, що стаю кавоманкою, але більше двох чашок на добу стараюся не пити. Здоров’я не дозволяє. Для кавування хочу виготовити ще піднос у вигляді старого дерев’яного колеса з підводи. Маю й інші задуми, але до всього одразу руки не доходять», – переконує вона.

Оздоблювати свої вироби майстриня любить квітковими та овочевими мотивами.

«Багато виробів причепурюю елементами у вигляді динь та винограду. На Закарпатті виноградники у приватному секторі практично у всіх, та й місцеві часто вирощують дині і кукурудзу. Також люблю різні квіти, особливо польові ромашки, соняшники та троянди. Та й надихає мене переважно природа, адже вона в цьому краї просто унікальна. А ще в селах перед багатьма будинками можна помітити лавиці. Тож я іноді також прилаштовую лавки біля чайних будиночків. Вони теж можуть бути підставкою для солодощів. Розмальовувати вироби мені дуже цікаво, я завжди мала до цього хист. Напевно, цей етап роботи взагалі для мене є одним із найбільш захоплюючих», – заявляє жінка.

На майбутнє у Лариси Боженко досить амбітні творчі плани.

«Хочу вдосконалювати свою майстерність і виготовляти більш складні композиції. Загалом мрію «побудувати» чайне містечко. Аби там були не тільки будиночки, але й хліви, як у багатьох закарпатців, сараї, церква, магазини. Ідею поки виношую, обмірковую деталі. Втілювати в життя її буду не раніше зими. Поки тепла погода, творчо працюю менше, багато подорожую, насолоджуюся краєвидами, черпаю натхнення з довкілля і знайомлюся з людьми. Взимку ж, коли буде холодно і не захочеться мандрувати, закутаюся і буду фантазувати, чаклувати над своїми виробами. До того часу ще маю на меті опанувати декілька нових технік рукоділля, аби поєднати їх у роботі», – переконує майстриня.

Марина АЛДОН