30776
18:05 18.022020

Життя, намальоване на папері: пошуки себе на іншому континенті

Цікаве 6608

Жити й працювати за кордоном – про це мріють мільйони людей по всьому світу. Але для кожного з них це інша країна, а можливо, і континент, та й уявлення про омріяну роботу теж відрізняються. Хтось шукає місце в транснаціональній корпорації, хтось прагне втілити мрії дитинства, а хтось радітиме, навіть якщо отримає місце прибиральника… бо ж дітей годувати треба.

Українці не є винятком, адже соціально-економічне становище нашої держави часто змушує місцевих жителів, особливо з сільської місцевості, шукати заробітку та кращої долі далеко від рідного дому. Наша наступна розповідь про Іллю, розумного хлопця з периферійного закарпатського містечка, який з дитинства мріяв про інше життя, ніж те, що бачив на прикладі батьків, сусідів та знайомих.

Розпочнемо нашу історію з самого початку… Уже в шкільні роки Ілля відрізнявся від більшості своїх однолітків, адже не поділяв їхні інтереси, не бігав по недобудовах і не робив перші кроки до шкідливих звичок. Хлопець багато читав, цікавився історією, творчістю видатних людей, музикою та мистецтвом. Найбільше любив малювати: усі його роботи ніби оживали у фантазії, для Іллі це був цілий світ на папері, в якому він жив роками.

Батьки не розуміли таких захоплень, вони мріяли про те, що їхній розумний Ілля колись займе якусь поважну посаду на заводі або, ще краще, у місцевій адміністрації. Однак хлопець розумів: цього ніколи не станеться, адже одразу після закінчення школи він поїде з міста. Було багато нерозуміння, сліз, маминих істерик і татової непохитності… Дійшло до того, що батько спалив усі роботи сина та заборонив малювати взагалі. Тоді Ілля ніби зламався зсередини, став людиною без душі у звичайній тілесній оболонці.

Під тиском батьків вступив до технікуму, потім до столичного університету. Був відмінником, ще й отримував досить високу на той час стипендію. Щастю батьків не було меж, проте сам хлопець жодного захоплення не виявляв і ночами боровся з нерозумінням та самотністю – малював навколишній світ і мріяв про свободу.

Коли вчився на четвертому курсі університету, доля ніби посміхнулася йому: вуз налагодив співпрацю з іноземними партнерами й розпочав програму обміну студентами. Ілля, який добре володів англійською, був одним із перших кандидатів, тому без проблем здобув собі місце. Ішлося про річне навчання в одному з вузів Сполучених Штатів. Це ніби казкова мрія, і для хлопця ця можливість стала справжнім ковтком свіжого повітря в сірих буднях.

Про своє рішення поїхати Ілля повідомив батькам не одразу: не знав, як поставляться до такої звістки, і страшенно боявся негативної реакції. Однак вони побачили в цьому тільки позитив – ніхто з їхнього містечка ще не отримував подібного шансу, тому страшенно пишалися сином! Зі свого боку, хлопець розумів: робитиме все можливе, аби не повернутися.

Виготовлення документів для майбутньої поїздки зайняло декілька місяців, однак перший семестр п’ятого курсу Ілля таки зустрів у Мічиганському університеті США. Нові люди, оточення, країна – усе страшенно подобалося хлопцю, адже кардинально відрізнялося від українських буднів. Величезні корпуси університету займали площу цілого містечка, зі своїми магазинами, кафе, розважальними закладами та освітніми центрами. Поселили Іллю в місцевий гуртожиток, умови в якому були значно кращі, ніж у батьківській квартирі. У хлопця голова йшла обертом від таких змін.

Як не дивно, Ілля одразу знайшов друзів – навіть не уявляв, що люди там такі привітні та готові допомогти. Вчитися було важко, адже програма суттєво відрізнялася від звичної в Україні. Проте Ілля справлявся, навіть знаходив час на зустрічі з новими друзями. Радувало й те, що за свої успіхи отримував стипендію і в Штатах, тому на каву та дрібнички вистачало.

Хлопець дивувався своєму щастю: коли мав перерву між заняттями, міг сісти на траву біля університету, як більшість американських студентів, та з’їсти свій бутерброд. Для нього це було ніби картинкою з голлівудських фільмів, яку обов’язково потрібно запам’ятати, а ще краще намалювати. З того дня Ілля носив з собою альбом, щоб мати можливість відтворювати на папері все, що побачить. Він не знав, що робитиме, коли навчання за обміном добіжить кінця, але розумів, що ці приємні спогади залишаться на все життя.

Однокурсник хлопця, Роджер, підробляв у рекламній агенції, тому одного дня, запізнюючись на зустріч, попросив Іллю почекати його в офісі. Той ще ніколи не бачив таких сучасних будівель: усі робочі місця були яскравими, а посеред коридору стояв настільний футбол. Ілля сів на диванчик для очікування і витягнув свій альбом, щоб одразу намалювати побачене. За цим заняттям його й зустріла керівниця агентства. Зав’язалася невимушена розмова, яка закінчилася пропозицією намалювати пробний рекламний плакат. Хлопець здивувався, але не відмовився.

Так у Іллі з’явилася перша робота. Платили небагато, але саме тут йому дозволили дати волю фантазії. Малюнки закарпатця викликали неабиякий захват, а відсутність «художньої руки», тобто будь-якого навчання в цьому напрямі, сформувала певний стиль.

Так минуло кілька місяців, хлопець почав активно цікавитися й графічним дизайном, щоб іти в ногу з часом. Навчання в університеті відійшло на другий план, увесь вільний час займали нові інтереси та робота. Неочікувано зав’язалися й романтичні стосунки.

Утім Ілля розумів: якщо хоче залишитися в США, потрібно добре скласти екзамени та продовжити навчання в цьому вузі. Тому на певний час відмовився від роботи і знову присвятив себе вивченню необхідних дисциплін. Звісно, у здібного хлопця все вийшло. Іллі запропонували завершити навчання в Штатах, допомогли владнати всі формальності з документами та продовжити візу.

Уже минуло понад 15 років, відколи хлопець завершив навчання з відзнакою (цим його батьки страшенно пишаються), переїхав до Нью-Йорка та влаштувався на роботу графічним дизайнером. Повертатися до України навіть не планує, каже, жити в Америці цікавіше та драйвовіше. Попри те, що орендна плата й дозвілля дуже затратні, саме в цій країні він почувається живим та реалізованим. Ілля продовжує малювати для себе та планує відкриття персональної виставки в одній із галерей мегаполіса.

Вікторія КОПИНЕЦЬ

 

telega
Підписуйся на наш телеграм канал!

Підпишись на наш телеграм канал де кожна новина виводиться відразу після публікації. Будь першим у курсі подій.

Підписатися
Слідкуйте за нами у соцмережах